Під час загальних аудієнцій у залі ім. Павла VI або на площі Святого Петра, присутні дуже часто чують музичні твори у виконанні оркестрів, які прибувають на зустріч з Папою. А в середу, 14 грудня 2011 р., під час того, як наприкінці аудієнції єпископи та деякі її учасники мали змогу особисто привітатися з Святішим Отцем, зал Павла VI наповнювали колядки у виконанні українських прочан.
Бенедикт XVI присвятив своє повчання молитві Ісуса, пов’язаній з чудесними зціленнями, які Він здійснював. «У Євангеліях, – сказав він, – описані різні ситуації, коли Ісус молиться перед обличчям добротворчої та оздоровляючої дії Бога Отця, Який діє через Нього». Папа прокоментував два Христові чуда: зцілення глухонімого та воскресіння Лазаря.
Перше з них показує, наскільки близькими є стосунки Ісуса з ближнім, тобто з хворим, а також і з Отцем. Євангелист Марко розповідає: «І взявши його набік від народу, вклав йому пальці свої в уха і, добувши своєї слини, торкнув йому язика; а глянувши на небо, зідхнув та й каже: "Ефата", тобто: "Відкрийся!"» (Мк 7,3-34). За словами Святішого Отця, рішення взяти глухонімого набік свідчить про особливі взаємини між ним та Ісусом. Під час чуда Він також шукає зв’язку з Отцем, підводить очі до неба, тобто уважність до хворого пов’язана з глибокою молитвою до Бога. «Зустрічаються два види взаємин, – зазначив Бенедикт XVI: людський стосунок співчуття людині, який входить в стосунок з Богом, і стає, таким чином, оздоровленням».
Ще чіткіше ця динаміка описана в розповіді святого Івана про воскресіння Лазаря. Тут також перетинаються дружні зв’язки Ісуса з Лазарем та синівські взаємини Христа з Отцем. Прибувши на місце поховання, Ісус навіть просльозився, але про хворобу свого приятеля сказав: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився». Тобто від самого початку Спаситель переживає ці події у світлі своєї місії прослави Бога.
Святіший Отець зауважив, що читаючи ці уривки зі Святого Письма, ми повинні зрозуміти, що під час молитви не слід сподіватися на негайне сповнення нашої волі, але слід довіритися волі Отця, сприймаючи кожну подію у світлі Його слави, Його задуму любові, який часто залишається таємницею для нас. Тому, під час молитви повинні поєднуватися і просьба, і вираження любові, і подяка, навіть тоді, коли нам здається, що Бог нам не відповідає. «Довіритися Божій любові, яка завжди нас випереджує та супроводжує, є однією з фундаментальних підстав нашого діалогу з Ним», – сказав Бенедикт XVI, додаючи, що крім того, що Бог нам дає, коли ми до Нього взиваємо, є також Його приязнь, присутність та любов, які є найбільшим скарбом, про який треба постійно просити та дбайливо його оберігати.
Папа зазначив, що через Свою молитву Ісус прагне вести до віри, до цілковитого довір’я до Бога і Його волі, вказати на те, що Бог так полюбив світ, що послав Свого Єдинородного Сина, що Він є Богом життя, Який приносить надію. «Повна довір’я молитва віруючої людини є живим свідченням Божої присутності у світі, Його зацікавлення людиною, Його діяння для здійснення задуму спасіння», – зауважив Святіший Отець, додаючи, що приклад Ісуса і нас спонукає до того, що наслідком нашої молитви має бути пов’язання любові до Бога з любов’ю до ближнього.
«Дорогі брати й сестри, – сказав на завершення Бенедикт XVI, – наша молитва відчиняє двері Богові, Який навчає нас постійно виходити з замкненості в собі, щоб бути здатними стати близькими до інших, особливо в хвилини випробувань, щоб принести їм розраду, надію та світло. Нехай подасть нам Господь уміти дедалі інтенсивніше молитися, щоб зміцнювати наші особисті взаємини з Богом Отцем, розширити наші серця для потреб тих, які поруч, та відчувати красу того, щоб бути "дітьми у Сині” разом з багатьма братами».
За матеріалами Радіо Ватикан
"КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ"
|
