Роздуми над Словом Божим на п’ятницю ХХХ звичайного тижня, рік ІІ

Того часу сталося, що коли в суботу Ісус увійшов у дім якогось начальника з фарисеїв, щоб їсти хліб, то вони стежили за Ним. І ось, перед Ним був один чоловік, хворий на водянку. Озвавшись, Ісус сказав до законників і фарисеїв: «У суботу годиться оздоровляти чи ні?»

«Сталося». Це слово у Євангелії звучить як якась випадковість, збіг обставин. Ну, сталося і сталося… Але це слово («егЕнето») означає також народження чогось нового, і використовується в книзі Буття при описі сотворення світу. Те, що я вважаю якоюсь буденністю, збігом, може бути втручанням Бога, який творить нове у моєму житті.

Яка може бути моя реакція? Євангеліє пропонує дві позиції: бути перед Ісусом — чи слідкувати, стежити за Ним. Розберемося.

Отож, частина людей зібралися того вечора в суботу в домі начальника синагоги лишень для того, щоби слідкувати за Ісусом, звинувачувати Його за те, що зцілює. В чому суть звинувачення?

Євреї, чия віра перетворилася на мертвий дистилят показної побожності та зовнішнього виконання приписів, забули, що Бог має міць зцілювати, творити чуда. Може, я також серед тих, хто живу віру прирівняв до сухого законництва і «виконання своїх християнських обов’язків»? Може, я не допускаю навіть і думки, що Бог може зцілити мене від хвороби, багаторічної залежності чи зруйнованих відносин у родині?

Вони також могли отримати зцілення, але замість цього — засуджували? Чому? Може, вони боялися сісти перед Ісусом? Виявити перед Ним свою неміч, хворобу, гріх? Може, їхній напад — результат бажання захиститися?

Чи я вважаю, що Ісус хоче мене звинуватити? Якщо так, то я — на півдорозі від засудження. Ісуса. Як скоро я завдам Йому превентивного удару?

Кожен із нас має купу проблем, глибоких, кривавих, але замість того, щоби сісти перед Ним, наважитися на чесність, відкинення масок, ми ховаємось у тінь і з тіні засуджуємо. Чому? Бо хтось зцілився зі своєї водянки, а я залишаюся з нею сидіти, ховаючи хворобу під пишні шати бундючності. Мені залишається заздрість, вдавання поверхневого благополуччя, виправдання себе, і як результат — засудження.

Зцілити в суботу — це ще й поламати стереотипи, змінити свої попередні уявлення. Чи достатньо я гнучкий, щоби змінюватися, щоби прийняти нове, незвичне?

Чи означає це, що якщо я не сиджу перед Ісусом, у центрі засудження (бо ж разом з Ісусом засудили і «водяного») зі своєю відкритою раною, гріхом, хворобою, то я рано чи пізно опинюся на місці тих, що засуджують із тіні? Може, варто сьогодні погодитися на сором, аніж сьогодні й завтра — на смерть від засудження Христа і Христом?

Є в цій історії також і третій. Господар. Ісус прийшов у Його дім споживати хліб. Це промовисті символи: впустити в дім — значить впустити в серце; дати хліб — значить поділитися тим, що тебе живить, що є твоєю їжею не лише фізичною, а й духовною. Отож, серце-хата начальника була переповнена засудженням, а в її центрі була водянка. Його хліб — страх, зневіра, неміч, засудження, пиха, врешті — глибоке нещастя.

У такий дім увійшов Ісус — і не засудив, а зцілив. Чому я ще й досі вагаюся?..