Фарисейство в сучасному розумінні є синонімом лицемірства. Далеко не кожна людина, в чиєму лексиконі є дане слово, знає історію його походження. А бере воно свій початок у Стародавній Іудеї.
Секта фарисеїв з'явилася в II столітті до н.е. Деякі іудеї, незгодні з деякими положеннями доктрини іудаїзму, створили власні релігійно-філософські школи. Спочатку слово "фарисей", буквально означало "відокремлений", було образливим прізвиськом. Але з часом воно ж стало вимовлятися з повагою. Фарисеї бачили шлях до порятунку свого народу через шанування всіх традицій, дотримання обрядів, що передаються з покоління в покоління - "усного закону", протиставляючи себе тим самим написаному в Торі закону.
У часи Ісуса Христа це була могутня секта, але рух вже вироджувався - фарисеї стали фанатиками і казуістами. З ними Ісус багато дискутував. Він викривав фарисеїв у проповідуванні того, що самі вони не виконували, вважаючи себе праведниками. В 12 розділі Євангелія від Луки Ісус прирівнює фарисейство до лицемірства: "Між тим, коли зібралися тисячі народу, аж топтали вони один одного, Він почав промовляти перш до учнів Своїх: Стережіться розчини фарисейської, що є лицемірство".
По суті, сучасне розуміння фарисейства в основному базується на цих словах. За іронією долі, християнство, колись бувше докором всім лицемірам, в середньовіччі ставши панівною релігією в Європі і саме придбало фарисейський характер, результатом чого стало явище Реформації, що заперечувало формалізм, зовнішню побожність і лицемірство служителів католицької церкви.
Нині фарисейство - це формальний підхід в моралі, негативна якість особистості, що характеризується ханжеством і лицемірством. Сутність його полягає в неухильному, але не істинному, а показному, формальному виконанні правил моральності. В фарисейському розумінні моральність зводиться до сліпого слідування ритуалу, який вже втратив своє справжнє підгрунтя. Фарисейство, як уособлення зовнішньої моральності протиставляється внутрішній моральності та особистим переконанням.
|
