1 Серпня, Понеділок Альфонса Марії де Ліґуорі
Святий Альфо́нс Ліґуо́рі, (Alphonsus Maria de Liguori; *27 вересня 1696, Маріанелла — †1 серпня 1787, Пагані) — католицький єпископ, духовний письменник, теолог і засновник релігійного ордену Редемптористів. Канонізований в 1839 папою Григорієм XVI і визнаний Учителем Церкви.
Народився неподалік від Неаполя в родині командора королівського флоту. Як найстарший син, він був спадкоємцем маєтку і тому батьки ним особливо опікувалися. У 16-річному віці здобув подвійний докторат із цивільного й канонічного права і став одним з найвідоміших адвокатів Неаполя. Завдяки своєму розуму, красномовству й шляхетності він вигравав складні судові справи. Але кар'єра несподівано обірвалася через програний ним судовий процес. Розчарувавшись у всій правовій системі, Альфонс змінив свій спосіб життя і присвятив його проповідуванню Слова Божого. Також був поетом, музикантом, архітектором, живописцем, автором понад 100 книжок. Його твори значною мірою формували тогочасне релігійне мислення.
1732 року Альфонс де Ліґуорі заснував Згромадження Редемптористів («redemptio» — визволення, відкуплення). На гербі Згромадження Редемптористів є напис: «Велике у Нього відкуплення», взятий зі 130 псалма.
4 Серпня, Четвер СВ. ЙОАНА МАРІЇ ВІАННЕЯ, ПРЕСВІТЕРА
Йоан Марія Віанней – Святий Арський Пастир
Між кінцем XVII і серединою XVIII століть Церква збагачується винятковою фігурою приходського священика Йоана Марії Віаннея, що увійшов до історії під ім'ям святого кюре з Арсу, по назві французького села, розташованого поблизу міста Ліон, де він провів більшу частину свого життя, здійснюючи своє священицьке служіння. Для Церкви він став символом священицького покликання. Св. Йоан Марія Віанней був однією з тих постатей, до яких, як не можна краще, підходять такі слова святого апостола Павла: «Немічне миру вибрав Бог, щоб осоромити сильне». Він зціляв душевні і тілесні недуги. Він читав в серцях, як у книзі. І Пресвята Діва відвідувала його, а диявол умишляв йому зле, але не міг перешкодити йому бути святим
Народився Йоан Марія Віанней у 1786 році, напередодні французької Революції, в Дардільі (у Франції), в простій селянській сім'ї. Коли він був маленьким хлопчиком, отець відправляв його пасти овець недалеко від будинку. Поки вівці паслися, він виймав із-за пазухи статуетку Пресвятої Богородиці, даровану йому матір’ю, ставив її у дупло старої верби, обкладав квітами і молився Пресвятій Діві. «Яким я був щасливим» – говорив Йоан Марія Віанней багато років опісля, згадуючи своє дитинство. Селянському хлопчикові з околиць Ліона сповнилося тільки сім років, коли в Парижі був встановлений якобінський терор і під страхом смерті були вигнані всі священики, що не прийняли схизму, а тисячі їх були вбиті. Церкви були закриті. Маленький Йоан Марія приймає перше причастя у тринадцять років, в кімнаті із закритими віконницями, загородженими возом з сіном, у той час як декілька селян охороняли вхід до будинку. За його власними словами, покликання до священства виявилося у нього дуже рано «після однієї зустрічі з духовником», коли він зрозумів, що стати священиком означає бути готовим померти за своє служіння.Коли Йоан Марія вперше сів за шкільну лаву, йому було 17 років. Він безуспішно намагався вчитися. Йому допомагав його друг-священик, що вірив в його покликання, але результати були плачевні. Потім сам Арський пастир скаже, що цей священик п'ять або шість років старався чому-небудь його навчити, але це була даремна праця, тому що, не дивлячись на всі його зусилля, в голові хлопця не укладалося нічого. У цих словах багато покірливості, але в той же час багато правди.Труднощі стали непереборні, коли треба було приступити в семінарії до вивчення філософії і богослов'я, які до того ж вивчалися на основі письмових текстів, причому пояснення давалися на латині. Але приходський священик з Екюйі добився для Йоана Марії всіляких пільг при вченні й складанні іспитів і навіть допоміг йому висвятитися, узявши його своїм вікарієм. І справді, у 1815 році, у віці 29 років, Йоан Марія Віанней прийняв священство, але без дозволу сповідати віруючих, бо його визнали невідповідним для такого делікатного завдання, як духовне керівництво. І сьогодні, при висвячуванні нового священика, дозвіл здійснювати Таїнство Покаяння дає йому тільки його власний єпископ, після визнання наявності в ньому необхідної для цього духовної мудрості. Але хто міг уявити собі тоді, що Йоан Марія Віанней стане одним з найзнаменитіших сповідальників в історії Церкви!Після закінчення періоду підготовки, Йоан Марія Віанней був направлений як помічник капелана в Арс, де він згодом став приходським священиком. Назву «Арс» можна вважати за символічну: «арса» означає «спалена». Той, хто мав запалити в селі Арс вогонь Божественної любові, і був молодий настоятель Віанней. Як пише один з його біографів: «Минув час сперечатися про Арс, докази в наявності – Арс горить вночі і вдень любов'ю до Бога».В Арсі, невеликому селі недалеко від великого міста Ліону, бідне населення жило в скромних будинках, з солом'яними дахами. Церква у селі довгий час залишалася без священика, народ зовсім відзвичаївся від богослужінь, і ніхто не ходив до церкви. Єдиною розвагою селян були чотири трактири з відповідними танцювальними майданчиками, проти яких молодий священик обрушувався в своїх полум'яних проповідях. Спочатку Йоан Марія Віанней здійснював щодня всі божественні служби в повній самоті. У порожню церкву стали зрідка заглядати цікаві, щоб глянути на дивака-священика. Натхненне служіння доброго пастиря приваблювало все більше і більше тих, хто хотів молитися, і скоро церква не вміщала їх. Після десяти років служіння отця Віаннея, Арс абсолютно змінився: трактири спустіли, а церква наповнилася тими, що молились. Строгість приходського священика завжди супроводилася непересічною добротою і великодушністю. У його пастирське служіння включалася перш за все турбота про потреби найбідніших. Сам він жив настільки бідно, що у нього була тільки одна, зношена ряса, яку він постійно носив, але одночасно був здатний зняти з себе чоботи і панчохи і тут же подарувати їх першому зустрічному біднякові. Украй суворий до самого собі, Йоан Марія Віанней був радісним і привітним до людей.Харизма цього молодого священика виявиться в тому, що він абсолютно розчиниться в своєму служінні, він буде тільки священиком – служителем Божим, так що вся його особа цілком зіллється з даром священицького служіння. Арський пастир стане покровителем всіх приходських священиків в світі, тому що він буде охоплений безвихідним прагненням відмовитися від своєї особи перед тим даром, який він отримав, прагненням згоріти у вогні свого служіння. Св. Йоан Марія Віанней говорив: «Що таке священик, ми зможемо зрозуміти тільки на небі. Якби зрозуміли це на землі, ми померли б, не від страху, але від любові... Після Бога священик – це все. Залиште прихід на десять років без священика, і люди поклонятимуться звірю!»У пастиря була висока, і по-людськи неможлива, мета – зробити Арс святим місцем. Про нього говорили, що, коли він здійснює Літургію, здається, що він бачить Бога, настільки змістовна служба, що відправляється ним, настільки глибоко хвилює вона присутніх. Його проповіді написані жвавою мовою і володіють дивною силою переконання. Виходячи з церкви, всі говорили: «Жоден священик ніколи не говорив нам про Бога так, як він». Сам його єпископ відмічав: «Говорять, Арський священик неписьменний – не знаю, чи вірно це, але достовірно знаю, що Святий Дух освічує його». Всі проповіді отця Віаннея говорили про любов Бога. «Інколи він зачинав на іншу тему, але завжди повертався до любові». Про свою молитву св. Йоан Марія Віанней говорив мало. Очевидно лише те, що його молитва була в основному споглядальною, молитвою тиші. «Дружба має на увазі взаємність, і в такій щонайтіснішій єдності, яким є молитва, Бог і душа – як два шматочки воску, сплавлені разом». «Не потрібно багато говорити, щоб добре молитися. Ми знаємо, що Господь тут. Відкриваємо Йому своє серце, насолоджуємося Його святою присутністю, це і є найкраща молитва».Все своє людське єство він підпорядковує служінню Богові. І перш за все їм спонукала свідомість, що він повинен «принести себе в жертву». І сьогодні вид знарядь убивання плоті, що застосовувалися ним, розповідь про вибраний ним спосіб життя, про те, які пости він на себе накладав, про відсутність мінімальних зручностей, справляє сильне враження. Якщо він спить всього декілька годин на день на голих дошках, якщо він протягом декількох днів харчується вареною картоплею з невеликого чавунця, якщо він займається самобичуванням до втрати свідомості, то він поступає так перш за все тому, що він – приходський священик і, отже, саме він повинен просити прощення за гріхи своїх дітей; тому що він багато сповідає, і саме він повинен виконувати ту єпитимію, яка була б для грішників дуже обтяжливою, хоча і заслуженою. «Боже, даруй мені навернення мого приходу. Я готовий терпіти все, що Тобі завгодно, до кінця своїх днів... аби вони навернулися» – це слова св. Йоана Марії Віаннея . З самого приїзду до Арсу святий Йоан Марія Віанней величезну увагу приділяв вихованню дітей, особливо бідних і безпритульних. Шкіл в Арсі не було. У 1823 році Йоан Марія Віанней відкрив безкоштовну школу для дівчаток. Поступово школа почала приймати і безпритульних дівчаток зі всієї округи. Вік вихованок був від восьми до двадцяти років. Школу назвали «Провидіння», і, не дивлячись на всі труднощі, які виникали із-за неї, для Арського пастиря вона була віддушиною; у скрутні хвилини він завжди приходив сюди. Не дивлячись на бідність, в школі було все необхідне, допомога завжди приходила в потрібний момент. Одного дня, коли бракувало хліба, щоб нагодувати всіх у школі, по молитві отця Віаннея порожнє горище наповнилося зерном. «Благий Бог милостивий, Він піклується про бідних», – покірливо пояснював о. Віанней здивованим свідкам цього дива.Священик не забував і про братерства, що існували в приході. На 1825 рік в Братерстві Святих Дарів було 110 членів, а в Братерстві Розарію – 150. Для такого маленького, як в Арсі, приходу, це велика кількість.В 1830 році у Франції знову почалася смута. І знову лютувала боротьба з Церквою. Деякі жителі Арсу спробували навіть вигнати священика з приходу. Їм це не вдалося, і тоді вони почали використовувати всі підручні засоби – образи, плітки, наклеп. Двері будинку отця Віаннея обливали помиями. Доходили до того, що говорили, що на Пасхальній службі хліб Євхаристії отруєний. Пізніше святий скаже: «Я думав, що настане день, коли мене поженуть з Арсу палицями, або коли владика заборонить мене в служінні, і я закінчу своє життя у в'язниці». Згадуючи про все, що йому довелося перенести в ці роки, Йоан Марія Віанней говорив: «Якби Господь заздалегідь показав мені все, що мені належить вистраждати в Арсі, я б помер на місці».Головною справою святого пастиря була його діяльність як сповідальника. Близько 1827 року починають поширюватися чутки про його святість. Спочатку до нього приходить від п'ятнадцяти до двадцяти прочан щоденно. У 1834 році їх вже тридцять тисяч на рік, а останніми роками його життя їх буде від вісімдесяти до ста тисяч. Всі вони хотіли поговорити зі священиком, сповідатися йому, попросити поради. Священикові, якого лякала кількість парафіян у селі на початку його служіння – 230 людей – тепер довелося бути пастирем для тисяч і тисяч.Він слухав тих, що каються, читав в їх серцях, як у відкритій книзі, але головне – він їх навертав. Часто він встигав сказати тим, що каються тільки декілька слів, а в останні роки життя у св. Йоана Марії Віаннея був такий слабкий голос, що він був ледве чутний. Але всі відходили від сповідальні приголомшеними. Дуже часто, особливо тоді, коли грішники слабо усвідомлювали свій гріх і, отже, недостатньо щиросердо розкаювалися у своїх гріхах, святий пастир сам починав плакати. І це було надзвичайно: бачити своїми очима втілення дійсної скорботи, справжнього страждання, справжніх Пристрастей: той, що каявся як би на мить міг побачити скорботу Бога про його гріх, скорботу, що втілилася в зовнішності священика, що сповідав його. «Кажуть, що багато хто сповідається, але мало хто навертається! А все тому, що мало хто сповідається з розкаянням». Йоан Марія Віанней не терпів, коли сповідь була формальною: «Я плачу тому, що не плачете ви».Про любов Божу він говорив так: «Господь наш на землі подібний до матері, що несе дитя своє на руках. Це дитя зле, воно штовхає матір, кусає, дряпає її, але мати не звертає на це ніякої уваги: вона знає, що, якщо кине його, то дитя впаде, тому що не може ходити самостійно. Такий наш Господь: Він терпляче переносить всі наші витівки, все наше нахабство, Він прощає нам всі наші дурощі і співчуває нам». Про гординю він говорить так: «Ось людина, що страждає, роздирається сумнівами, обурюється. Вона хоче володарювати над усіма, вона вважає, що є цінністю. Здається, вона хоче сказати сонцю: "Піди з неба, я замість тебе світитиму світу...”. Настане день, коли ця гордовита людина обернеться всього лише на жменьку попелу, і річка за річкою понесуть його геть... до самого моря».У вересні 1842 року св. Йоан Марія Віанней важко захворів, і лікарі думали, що він помре. Хворому були викладені святі таїнства. Але Йоан Марія Віанней не втрачав відчуття гумору. «В даний момент я веду важкий бій», – сказав він. – «Проти кого?» – «Проти чотирьох лікарів, і якщо прийде п'ятий, мені не жити». При думці про те, що йому належить з'явитися перед Богом з порожніми руками, Йоан Марія Віанней почав молитися про зцілення. Після посилених молитов і старань лікарів хвороба відступила.Служіння пастиря ставало як ніколи болісним – отець Віанней повернувся до колишнього розкладу, нічного неспання, багатогодинних сповідей прочан, проповідей, катехізації. Його здоров'я в черговий раз похитнулось.Йому було вже 73 роки: він перетворився на старика з довгим сивим волоссям, тіло його висохло і стало як би прозорим, очі стали ще глибшими і осяйними. Сили залишали пастиря. Він вмирав. Коли священик прийшов до нього, щоб викласти йому таїнства, в церкві задзвонили дзвони. Настоятель заплакав. «Що, вам стало гірше?» – запитали його. – «Ні, я плачу тому, який благий Господь, що приходить до нас в наші останні хвилини». Присутні дивувалися спокою і покорі хворого. Все життя найбільшою спокусою для нього було впасти у відчай і вважати себе за засудженого; тепер же він був сповнений радості і довіри. Один з братів, що працювали в Арсі, сказав: «Його смерть була такою ж простою й покірливою, як і його життя».Йоан Марія Віанней помер у жарке літо 1859 року, 4 серпня без агонії, без страху, «як лампада, де більше немає олії», і, за свідченням очевидця, «в його очах було надзвичайне вираження віри і щастя». Його парафіяни, присутні довкола бідного житла свого пастиря перед його кончиною, обклали весь його будинок тканиною, яку вони періодично змочували водою, щоб хоч би в ці останні дні Арський пастир не так страждав від страшної жари. Після його смерті десять днів і десять ночей до тіла священика в капелі, де він стільки сповідав, був відкритий доступ прочанам, і тисячі їх йшли перед його труною безперервним потоком.У 1905 році Йоан Марія Віанней був зарахований до лику блаженних і проголошений покровителем всіх священиків Франції. У 1925 році Арський пастир був канонізований, а в 1929 році він був оголошений покровителем настоятелів всього світу. Коли св. Йоан Марія Віанней починав свою діяльність приходського священика, він був уражений тим, яке маленьке село стало його долею. Можливо, він передчував, що вже скоро Арс не зможе прийняти всіх прочан, що спрямували туди свої стопи.
Недалеко від Арсу стоїть пам'ятник на честь приїзду св. Йоана Марії Віаннея до Арсу. Підходячи до села, пастир зустрів маленьких пастушків, у яких запитав дорогу. Вони не зрозуміли його, і лише один з них врешті-решт зміркував, що потрібне священикові, і показав йому шлях. «Друже мій, ти показав мені дорогу до Арсу, а я покажу тобі дорогу на небо».
Закінчуючи розповідь про св. Йоана Марію Віаннея, хочеться привести слова папи Йоана Павла II , які він сказав у проповіді перед священиками під час духовних вправ на Арському майдані, підкреслюючи їм необхідність повернути вірним радість прощення. Папа Йоанн Павло ІІ сказав: «Я знаю, що ви зустрічаєтесь з багатьма труднощами: з браком священиків і перш за все з байдужістю вірних до Таїнства Прощення. Ви скажете: "Вони вже давно не ходять на сповідь!” Саме у цьому проблема. Хіба за зневагою цим таїнством не ховається невіра, відсутність відчуття гріха, уявлення про посередництво між Христом і Церквою, відношення до таїнства як до ритуалу, що виродився, що обернувся на просту звичку?... У чому був секрет його привабливості [св. Йоана Марії Віаннея] для віруючих і невіруючих, для святих і грішників? Насправді Арський пастир, грізно обрушуючись на гріх у своїх проповідях, подібно до Ісуса, був дуже милосердний, зустрічаючись з кожним конкретним грішником. Про нього говорили: "Це вогнище любові й милосердя”. Він полум'янів любов'ю Христовою… ». Христос дійсно зупинився в Арсі у той час, коли приходським священиком там був Йоан Марія Віанней. Так, Він зупинився там в минулому столітті і побачив натовпи чоловіків і жінок, втомлених і виснажених, які, немов вівці, що не мають пастиря. Христос зупинився тут як добрий пастир. "Добрий пастир, пастир, який по серцю Богові, – говорив Йоан Марія Віанней, – це найбільший скарб, який Бог може дарувати приходу, це один з дорогоцінних дарів Божественного милосердя”».
6 Серпня, Субота ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЬОГО
  
Преобра́ження Господнє
За Матвієм, Марком та Лукою (Мт.17:1–6, Мк.9:1–8, Лк.9:28–36), одного дня Ісус узяв із собою трьох апостолів: Петра, Якова та Йоана, - і привів їх на "високу гору". Там на їхніх очах він "переобразився": його вбрання стало сліпучо білим, а обличчя засяяло, мов сонце. Біля нього, уособлюючи Закон і пророків, з'явився Мойсей та Ілля. Світла "ясна" хмара огорнула їх, а голос із тієї хмари промовив: "Це - мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте" (Мт.18,5). Петро, думаючи, що остаточно надійшла година Божої слави та вічного святкування Кущів, хотів натягнути три намети. Але за мить апостоли не побачили нікого, крім самого Ісуса (Мт.17,1-8). Розповідь про преображення подається між двома повідомленнями Ісуса про близьку смерть і воскресіння. У цій сцені присутність Мойсея та Іллі поруч з Ісусом означає зв’язок між старим і новим Завітом. Світло, що переображує Ісуса, є водночас відображенням божественної слави (як у випадку з Мойсеєм на горі Синай; Вих.34,29) і передвістям слави його воскресіння. Вона не осяє його, допоки він не пройде випробування смертю. Троє очевидців Преображення Ісуса стануть очевидцями його агонії. Метою тайни преображення було зміцнити віру апостолів, а також показати їм славу, призначену для віруючих у Христа.
|
