12 серпня (довільний спомин)

Кінець XVI – початок XVII ст. У світі (католицькому) панує досить ясний порядок: одні виходять заміж, інші йдуть у монастир; хто виходить заміж – живе у світі, хто йде в монастир – живе за його мурами; хто живе як «звичайний християнин», той ні в чому собі не відмовляє, а хто береться за покуту – той провадить суворе життя.

В усьому є свій лад і своя цінність. Однак життя ніколи не вкладається у визначені йому рамки. Жила собі баронеса де Рабутен де Шанталь (1572–1641), уроджена Фремйо (Frémyot), звали її Жанна-Франсуаза, тобто Йоана Франциска. Заміж вийшла, народила шістьох дітей, збиралася бути доброю християнською дружиною, але у 29 років овдовіла. Бувши побожною з молодості, вирішила більше не виходити заміж, а займатися дітьми і провадити життя покутне. І тут прийшло чергове «але»: вона зустріла Франциска Сальського. Певні перекази кажуть, що спершу вона, справді молитовна людина, бачила його у видінні, а потім, зустрівши, упізнала, і він став її духовним керівником. А як духовний керівник, св.Франциск Сальський скерував її побожні зусилля не на суворість і зречення, а на те, щоб бути доброю до людей. Тобто «перенаправив» її побожність від себе самої до інших. Бо ніхто не спасається тільки заради того, щоб спастися самому і бути самотнім поселенцем у Царстві Небесному…

Розпорядившись своїм майном так, щоб діти були матеріально забезпечені, Йоана Франциска під керівництвом Франциска Сальського заснувала 1610 року орден Відвідин Пресвятої Діви Марії (сестер-візиток, або візитандинок). За задумом св.Франциска Сальського, сестри-візитки мали нести потребуючим Христа, «відвідуючи» їх, як Марія відвідала Єлизавету. Тут сталося чергове «але»: Рим не погодився затвердити монашу родину нового зразка. Бо сестрам належало перебувати за монастирськими мурами, аби не наражати свої безсмертні душі на небезпеку, стикаючись із грішним світом. Справу нового ордену підтримував св.Роберт Белларміно, але безуспішно… Католицька Церква намагалася утримати зрозумілий і ясний порядок, де лиш могла, і це було цілком зрозуміло в умовах Контрреформації. Конституції визиток були затверджені Папою Урбаном VII аж 1625 року.

Проте перші сестри-візитки склали свої обітниці 1611 року, як місцеве згромадження. У його герб св.Франциск Сальський помістив оточене тернями Серце Ісуса, з якого виростає хрест, і пробите двома мечами – любові до Бога та ближнього. По його смерті Йоана Франциска стала звертатися по духовне керівництво до св.Вікентія де Поля, який супроводжував візиток своїми порадами упродовж 40 років. Сама Жанна-Франсуаза заснувала за життя ще 87 монастирів нового згромадження, зайнялася збором писемної спадщини Франциска Сальського, заопікувалася провадженням його беатифікаційного процесу.

В історії Церкви не бракує «парних» святих, чи то рідних братів і сестер, чи то споріднених у Христі. Певно, щоб ніхто не думав, ніби Бог чоловікам приділяє більше уваги, ніж жінкам, і ніби їхня духовність принципово різна. У своїй справі служіння ближнім Франциск Сальський отримав у поміч баронесу де Шанталь, їхні згромадження розвивалися паралельно. І по смерті вони залишились разом: серце Йоани Франциски поховане в Мулені, а тіло – в Ансі (Аннесі), поруч із похованням св.Франциска Сальського.

Беатифікована 1751 року, незабаром канонізована (1767). Залишила по собі численні листи, духовні й аскетичні твори, які сестри-візитки пізніше зібрали та видали у 8 томах.

Зображається в монашому одязі своєї конгрегації; її атрибут – Серце Ісуса з монограмою IHS.