24 липня (довільний спомин)

Велика княгиня Київська Ольга (890-989) знана найбільше за історично-літературною пам’яткою «Повість временних літ». Цей твір є більше пам’яткою літературною, ніж історичною, проте він закріпив у свідомості східних слов’ян образ цієї правительки – не дуже християнський, але що поробиш. Ольга правила Київською Руссю (не плутати з Росією) по смерті свого чоловіка, князя Ігоря, якого древляни вбили 945 року – за що, власне, вона їм і помстилася.

Канонізована східною Церквою, вона визнана й календарем Західної Церкви, і не без підстав. Починаючи з того, що до схизми ще було майже сто років, а отже, політичні ігрища у прославленні тих чи тих діячів держав і Церков ще «не ввійшли у гру». І закінчуючи тим, що, власне, є важливим у її житті: Велика княгиня Ольга є рубіжною постаттю як в історії формування Київської держави, так і в історії її християнізації.

Про походження Ольги є кілька версій; у певний період стало «зручно» вважати, що вона народилась у Пскові, що походила з роду князя Гостомисла тощо. Хоча саме ім’я Ольга (Хельга – «свята») є виразно варязьким, так само як імена слов’янських правителів тих часів: Ігор (Інгварр – «молодий воїн») та інші: Рюрик, Трувор (Тревор), Синевус (слов’янізоване Сеніус) та інші. Скидається на те, що «прийдіть і правте нами», скероване слов’янами до варязьких племен, було сказане цілком серйозно. Але після Ольги в історії вже немає варязьких імен: син її звався Святослав, внуками були святі Борис і Гліб, святий Володимир, а правнук – Ярослав Мудрий. А Київська Русь після неї, в Х-ХІ ст., стала міцною, розвиненою, цивілізованою європейською державою.

Княгиня Ольга прийняла в Константинополі хрещення 957 року, уклавши при цьому політичну угоду з імператором Константином Багрянородним. Ім’я вона собі вибрала за іменем імператриці Єлени, славної тим, що зайшла Хрест Господній. Календар знає її під попереднім ім’ям, можливо, щоб не плутати. Зрештою, Ольга також у певному сенсі «знайшла Хрест Господній».

Її державне правління було успішніше, аніж християнізація Русі. Ольга не зуміла передати віру своєму синові Святославу, але онуки, яких вона виховувала, рішуче прийняли віру в Єдиного Спасителя і «повернули державний корабель» на християнський курс. Бабусі, не забувайте, що навіть коли діти вас розчаровують, ви маєте шанс змінити історію в онуках…

Княгиня Ольга підтримувала контакти як зі східним, так і з західним центрами християнства; саме вона запросила 959 року (після відвідання Константинополя) єпископа та священиків від імператора Оттона І. Саме в той час «у граді Кия» побував св.Адальберт. Місія виявилася невдалою, 962 року священики полишили Київ. Політичні ігри вже вступали в дію на віросповідному полі, й царству Болгарському (Константинопольського впливу) було вигідніше мати Київ союзником, ну і так далі. Східний вплив переважив. Хоча варто зазначити, що й довго після офіційного проголошення розриву 1054 року Київ як держава підтримував стосунки з обома гілками християнства, вважаючи, що «непорозуміння між начальством» більше стосуються самого начальства, аніж християн на місцях.

Княгиня Ольга побудувала перші християнські храми на Русі (св.Миколая на Аскольдовій могилі, наприклад, св.Софії в Києві, храм Благовіщення у Вітебську, храм Пресвятої Трійці у Пскові). Її нетлінні мощі деякий час спочивали в Києві у Десятинній церкві, поки ще була церква.

Зображення Великої княгині Київської залишилося на фресці собору св.Софії в Києві.

Джерело: CREDO