22 травня (довільний спомин)

«Дорогоцінна перлина Умбрії», «свята від неможливих справ», яка 15 років носила на своєму чолі стигмат – рану від колючки тернового вінка Ісуса, а в хворобі отримала від Нього троянду серед зими, – ось хто така Рита Кассійська (бл.1380–1457). А ще вона Миротворець. Не в сучасному армійському розумінні.

Що буває, коли дитина хоче присвятити себе Богові, а батьки тільки й знають, що «заміж-заміж»? Та по-різному буває. Одні опускаються, згинаються під ударами долі, стають згірклі, злі на весь світ… Інші стають святими. Маргарита з Рокка Порена була видана заміж за Паоло Манчіні з Касії (Кашії), народила двох синів; чоловік її загинув у безконечних тоді вендетах, а сини померли під час епідемії. Таким ось кружним шляхом вона все одно прийшла до служіння Богові, вступивши до августинок.

За одними біографіями, чоловік її був малоприємною особою, людиною різкою і брутальною, якого вона «відтерпіла», скільки Бог дав. За іншими життєписами, він був рвучкий і запальний, але не злий, і вона навіть трохи перевиховала його за час подружнього життя. Не тільки за це, але за це також, вона стала «святою від неможливого».

Щодо дітей, то молитва св.Рити Кассійської – це страшна молитва. Коли чоловік загинув, вона стала просити Бога забрати синів із земного життя, щоб Він уберіг їх від ненависті. Вона просила про їхню смерть як про спасіння…

Умбрія тих часів, Кашія зокрема, була землею безумців. Перекручене поняття честі змушувало людей мститися за образу, а потім мститися месникам, а потім далі… «Честь» стала настільки збоченим поняттям, що, наприклад, віддавши доньку заміж, батько вже не міг навіть на вулиці поздороватися з нею, щоб не нарватися на небезпеку. Відповідно, коли загинув чоловік, Рита з усією виразністю побачила, що її сини – яким уже було по 14 років – будуть втягнуті в цю безумну м’ясорубку помсти, бо родина не стерпить, якщо кров не буде відплачена кров’ю…

Сини померли від чуми, а Рита пішла проситися в монастир. Їй відмовили, й не раз. Вона була вдовою, а августинки таких не приймали. Втім, це була відмовка, бо насправді сестри боялися, що ворожнеча між родами зачепить також і монастир. І Рита стала миротворцем! Вона ходила від дому до дому, між посвареними не на життя, а на смерть, і говорила про примирення. Терпіла побої, гоніння, оплювання, лихослів’я, і ходила, і просила помиритися. І припинила ту ворожнечу. І була прийнята в монастир, де провела 40 років, отримала стигмат, сильно хворіла і жила Євхаристійним постом, була знана по всій Умбрії завдяки силі своєї молитви. По смерті її тіло чудесно пахло, і пахне досі; воно ніколи не показувало ознак тління й ніколи не було поховане. А коли в монастирі в Кашії спалахнула пожежа, труна з її тілом залишилася неушкодженою. Рита – «свята від неможливого»…

Беатифікована 1628 року, канонізована 1900-го.

В іконографії зображається в монашому одязі августинок: чорний хабіт, білий вельон, з терновим шипом у чолі або променем світла з рани на чолі. Її атрибути: двоє дітей, розп’яття, терни, бджоли (за легендою, рій сів на обличчя немовлятка, але не жалив, а залишив по собі мед).