2 червня (довільний спомин)

Про мучеників Марцеліна і Петра ми чуємо досить часто, а знаємо небагато, такий ось парадокс. Їхні імена згадуються під час св.Мес, коли священики служать Перший Євхаристійний канон.

Вони жили в Римі, загинули 304/305 р.н.е., за гонінь імператора Діоклетіана. Давній мартиролог стверджує, що Марцелін був священиком, а Петро – екзорцистом (що становило нижчі свячення – тобто він готував людей до хрещення). Церква була нечисленна і переслідувана; християни імперії знали один одного, як знаються близькі люди чи родичі; якщо тодішній Папа, пастир маленького стада, когось згодував особисто, то це ставало спомином на віки. Саме так Папа Дамасій написав епітафію на могили Марцеліна і Петра, увівши цим їхні імена до вічного спомину всієї Церкви.

А ще Папа написав, що став християнином завдяки цим двом мученикам. І навіть якщо більше вони нічим особливим не відомі, то таке визнання зовсім не є дрібницею… Дай Боже кожному з нас посісти своє місце в історії Церкви тим, що хтось завдяки нам став християнином!

В ув’язненні завдяки св.Петру навернувся стражник Артемій, а св.Марцелін охрестив його разом із дружиною Кандидою і донькою Пауліною. На страту їх повели в Чорний Ліс (Silva Nigra) поза Римом, щоб інші віруючі не знали місця загибелі святих. Марцелінові й Петру наказали викопати могилу, куди їх, убивши, і вкинули (здається, ХХ століття недалеко відійшло від IV-го). Однак побожні жінки – згадаємо тут і тих, хто сидів при гробі Христа – знайшли тіла мучеників; звали їх Люцилія і Фірміна. Загиблих перепоховали при лабіканській дорозі, під двома лаврами, поруч зі св.Лаврентієм.

Народне вшанування цих мучеників було велике, так що навіть імператор Константин свого часу, прийшовши до влади, поставив на їхню честь базиліку при Віа Лабікана. Потім у цьому ж храмі він обладнав розкішний мавзолей своєї матері св.Єлени. У Римі є катакомби Марцеліна і Петра, названі не за місцем поховання, а за знайденими там фресками із зображеннями цих святих. Також там є інший храм, присвячений їм, куди мощі було перенесено 1253 року за велінням Папи Александра IV.

Заступництво святих охоплює всю Церкву, а їхні тіла стали «насінням» по всій Європі. Папа Григорій IV вислав 827 року реліквії цих святих до Галлії, для секретаря Карла Великого, на ім’я Ейнгард (Едінхарт). Він по смерті дружини прийняв хабіт і збудував присвячене Марцелінові та Петрові абатство у Зелігенштадті (нині земля Гессен, Німеччина). Реліквія голови св.Петра певний час перебувала в абатстві св.Діонісія (Сен-Дені) у Парижі; але 1794 року її знищили, а релікварій переплавили. Частина реліквії знаходиться у катедрі Внебовзяття Діви Марії у Кремоні.

В іконографії св.Марцелін представлений у священицьких ризах, а св.Петро – в туніці (далматиці). Їхні атрибути: чаша, гостія, книга, сувій, меч, пальма.

Про мучеників Марцеліна і Петра ми чуємо досить часто, а знаємо небагато, такий ось парадокс. Їхні імена згадуються під час св.Мес, коли священики служать Перший Євхаристійний канон.

Вони жили в Римі, загинули 304/305 р.н.е., за гонінь імператора Діоклетіана. Давній мартиролог стверджує, що Марцелін був священиком, а Петро – екзорцистом (що становило нижчі свячення – тобто він готував людей до хрещення). Церква була нечисленна і переслідувана; християни імперії знали один одного, як знаються близькі люди чи родичі; якщо тодішній Папа, пастир маленького стада, когось згадував особисто, то це ставало спомином на віки. Саме так Папа Дамасій написав епітафію на могили Марцеліна і Петра, увівши цим їхні імена до вічного спомину всієї Церкви.

А ще Папа написав, що став християнином завдяки цим двом мученикам. І навіть якщо більше вони нічим особливим не відомі, то таке визнання зовсім не є дрібницею… Дай Боже кожному з нас посісти своє місце в історії Церкви тим, що хтось завдяки нам став християнином!

Зображення свв. Марцеліна і Петра у катакомбах

В ув’язненні завдяки св.Петру навернувся стражник Артемій, а св.Марцелін охрестив його разом із дружиною Кандидою і донькою Пауліною. На страту їх повели в Чорний Ліс (Silva Nigra) поза Римом, щоб інші віруючі не знали місця загибелі святих. Марцелінові й Петру наказали викопати могилу, куди їх, убивши, і вкинули (здається, ХХ століття недалеко відійшло від IV-го). Однак побожні жінки – згадаємо тут і тих, хто сидів при гробі Христа – знайшли тіла мучеників; звали їх Люцилія і Фірміна. Загиблих перепоховали при лабіканській дорозі, під двома лаврами, поруч зі св.Лаврентієм.

Народне вшанування цих мучеників було велике, так що навіть імператор Костянтин свого часу, прийшовши до влади, поставив на їхню честь базиліку при Віа Лабікана. Потім у цьому ж храмі він обладнав розкішний мавзолей своєї матері св.Єлени. У Римі є катакомби Марцеліна і Петра, названі не за місцем поховання, а за знайденими там фресками із зображеннями цих святих. Також там є інший храм, присвячений їм, куди мощі було перенесено 1253 року за велінням Папи Александра IV.

Заступництво святих охоплює всю Церкву, а їхні тіла стали «насінням» по всій Європі. Папа Григорій IV вислав 827 року реліквії цих святих до Галлії, для секретаря Карла Великого, на ім’я Ейнгард (Едінхарт). Він по смерті дружини прийняв хабіт і збудував присвячене Марцелінові та Петрові абатство у Зелігенштадті (нині земля Гессен, Німеччина). Реліквія голови св.Петра певний час перебувала в абатстві св.Діонісія (Сен-Дені) у Парижі; але 1794 року її знищили, а релікварій переплавили. Частина реліквії знаходиться у катедрі Внебовзяття Діви Марії у Кремоні.

В іконографії св.Марцелін представлений у священицьких ризах, а св.Петро – в туніці (далматиці). Їхні атрибути: чаша, гостія, книга, сувій, меч, пальма.