5 липня (довільний спомин)

У той само час, коли Мартін Лютер розпочав свою розкольницьку діяльність, у Церкві вже були люди, які намагалися її реформувати в Божому дусі. Серед таких на першому місці стоїть ім’я Антоніо Марія Дзаккарія (Zaccaria). Він – засновник Ордену Регулярних Каноніків св.Павла, його жіночої гілки – «Ангелів св.Павла Наверненого», а також мирянського відгалуження, дещо подібного до третіх орденів (для одружених чоловіків) – «Побожних Мужів св.Павла».

Психологи твердять, що для повноцінного формування хлопця в сім’ї присутність батька обов’язкова. Аби не піддатись на маніпуляцію світської психології, варто уточнити: якщо в сім’ї є виразна присутність Бога, який є Отцем, то це врівноважує виховання. Оскільки чоловік як такий не є самоцінністю, а потрібен для того, щоби представляти жінці й дітям образ Бога Отця.

Мати св.Антоніо овдовіла у 18 років, коли хлопчикові було заледве два рочки. Вона його виховувала сама, але ні розпещеним, ні слабаком він не став.

Народившись у Кремоні 1502 року, Антоніо вивчився на лікаря й захистив докторат (1520-1524). А ставши лікарем, пізнав людську бідність, слабкість і потребу нерозривного лікування душі й тіла. Тому став священиком (1528), причому заради служіння бідним відмовився від права на спадок родинного замку і майна Дзаккарія. За кілька років служіння, катехизації молоді та бідняків отримав запрошення від єпископа Мілану, де, власне, поширив своє служіння, засновуючи згадані спільноти. Метою їх заснування була моральна віднова суспільства і допомога Церкві у зціленні від її тогочасних проблем і хвороб.

А хвороби Церкви знав не тільки Лютер. Священика Антоніо Марію двічі «проробляли» на відповідних церковних судах, пильно приглядаючись, чи його активна діяльність не несе в собі єресей. Що саме такого «підозрілого» робив о.Дзаккарія? Наприклад, відновив у храмах забутий якийсь час тому звичай бити у церковні дзвони о 15.00 – в годину смерті Спасителя. Створив (або поновив і популяризував, тут думки розходяться) молебень 40-годинного поклоніння Ісусові у Пресвятих Дарах. Запровадив молебень «15 п’ятниць». У цих молебнях виголошував пасійні проповіді, вважаючи, що людям потрібно нагадувати, нагадувати і ще раз нагадувати, що вони християни завдяки смерті Христа; що вони мають завдаток спасіння завдяки Його хресній жертві; що жити безтурботно (і нерідко розпусно) християнин не має права, бо ціна кожного з нас – смерть Сина Божого. Він також ініціював покутні процесії. Спершу в них ішли його духовні діти – члени згаданих орденів (популярна назва, відома донині, це «барнабіти», бо згромадження мали своїм центром храм св.Варнави). До покутних процесій стали долучатися інші мешканці міста. Крім цього, о.Дзаккарія залучав до апостольської праці мирян – що викликало в ті часи великі підозри у церковного керівництва, та наголошував на якомога частішому, навіть і щоденному, приступанні до Причастя (на ті часи вважалося, що раз на тиждень – цілком досить, а то й забагато). Він вимагав праведності життя усіх станів суспільства, тож обвинувачів на судах не бракувало; але чимало людей свідчили також і на його користь. В обох судових розглядах він був повністю виправданий.

Помер у Кремоні, вдома у мами, маючи 36 років – заразився лихоманкою під час своїх мандрівок і проповідей. Тіло його забрали до Мілана, в храм св.Варнави. Барнабіти вшановували його як святого одразу по смерті, але офіційний культ був дозволений тільки 1890 року, коли Папа Лев ХІІІ його беатифікував, а 1897 року канонізував.

В іконографії нерідко зображається в супроводі св.Апостола Павла, якого особливо шанував; з монстранцією в руці – як шанувальник Євхаристії, або з розп’яттям – як шанувальник Страстей Господніх, або з лілією – був званий «ангелом во плоті».

Храм св.Варнави (Мілан, Італія), де зберігаються реліквії св.Антонія Марії Заккарії.

Джерело: CREDO