Понеділок, 23.10.2017, 01:06


Вітаю Вас Гість | RSS
[ Головна ] [ Реєстрація ] [ Вхід ]


Меню сайту


Настоятель Римо-католицької парафії св. Валентина в м.Калуш

Оголошення



   Святий
       Іван Павло II,
 Кароль Юзеф Войтила (1920–2005)
— 264 Папа Римський.

Останні слова Івана
Павла ІІ.:

" Не бійтеся!
Це час сприятливий, час надії та відваги".
 "Дозвольте мені вирушити до дому батька".




Шановні відвідувачі,просимо реєструватися на сайті.
Зареєстровані користувачі мають доступ до всіх сторінок сайту.
УВАГА!!!
"Радіо Марія" можна слухати на сторінці "Радіо Ватикан"



Наш час
Яндекс.Погода

Міні-чат
200














Головна » 2017 » Жовтень » 6 » Святий Бруно, пресвітер
10:46
Святий Бруно, пресвітер

6 жовтня (довільний спомин)

Бруно Кельнський, або Бруно Картузіанець (бл.1030-1101), став засновником ордену картузіанців, завдяки яким отримав своє ім’я. Картузіанці (латинська назва місцевості Шартрез – Cartusia) це особливий орден: вони мовчать. Сьогодні навіть важко уявити, що Велика Шартреза, місце глибокого споглядання Бога і великої тиші, до якого туристам зась, а в околицях навіть автомобілям заборонено їздити, щоби шумом не порушувати мовчання, – починався з маленької церковці й сімох хиж навхрест неї.

Святий Бруно народився в Кельні, навчався у відомій тоді Реймсській школі у Франції. Здобув ступінь доктора богослов’я, був висвячений у 25 років і став каноніком Реймсського собору. Дієцезія Реймс була «старшою», тобто головною, серед дієцезій Франції; стати каноніком катедри означало великі привілеї. Однак Бруно бажав не привілеїв, а повернення до істини монашого життя. Разом із єпископом Жерве, прихильником клюнійської реформи, він дбав про виведення монастирів з-під влади держави, викорінення симонії (продажу церковних постів). По смерті єпископа Жерве кафедру Реймса посів єпископ Манасія, якому була вигідна і симонія, і сполучена з громадською церковна влада єпископа. Бруно ініціював собор в Отоні, де єпископа Манасію засудили, але єпископ зробив усе, щоби вижити Бруно з Реймса. Проте незабаром у місті вибухнув бунт – не тільки святому Бруно не подобався єпископ і його поведінка. Манасії самому довелося втікати з міста. Певно, для св. Бруно це стало підтвердженням правоти його шляху і покликання. 1084 року Бруно разом з шістьма товаришами-однодумцями прийшов до єпископа Гуго Шатонефського, просячи про місце для особливого, споглядального служіння Богу на підставі чистого від перекручень Уставу св.Бенедикта. Єпископ, який незадовго до цього бачив уві сні хрест в оточенні сімох зірок, сприйняв їхній прихід як тлумачення свого сну, і дав дозвіл заснувати монастир поблизу містечка Шартрез. До речі, хрест і сім зірок донині перебувають у гербі картузіанців. «Скільки користі й Божого захвату дають відлюдність і спокій пустелі тим, хто їх прагне, – знають лише ті, хто пізнав це на власному досвіді, – писав св.Бруно. – Мужі сильні можуть тут пізнати себе, залишаючись у собі; наполегливо прагнути чеснот і користуватися плодами Небесної благодаті. Тут погляд стає таким гострим, що може роздивитися Нареченого ясно. Тут перебувають у діяльному спокої та відпочивають у спокійній діяльності. Тут Бог після важкої битви винагороджує своїх сильних заповітною нагородою: спокоєм, якого не знає світ, і радістю у Святому Духові». Шість років св.Бруно провів у Великій Шартрезі. Папа Урбан ІІ, який колись був його учнем, покликав святого до Рима, потребуючи мудрого порадника. Цілий рік монах-самітник провів у столиці Церкви, смиренно несучи свій послух, але потім попросив змоги повернутися у свій спокій. Папа відпустив його з дозволом збудувати в горах Калабрії (Італія) монастир за зразком Великої Шартрези. Там св. Бруно і залишався аж до смерті. Навіть його канонізація була максимально тихою. Власне, канонізаційних урочистостей як таких не було взагалі. Літургійний культ Бруно Кельнського дозволив 1514 року папа Лев Х, а папа Григорій XV поширив його культ 1623 року на всю Католицьку Церкву. «Є багато причин хвалити Бруно, але над усе – така: він був найвищою мірою врівноважений і помірний, це вирізняло його з-посеред усіх. Його обличчя завжди виражало радість, а язик його був украй стриманий. Немає людини, яка могла б дорікнути йому за гордість, навпаки – він був сумирний, як ягнятко». Так писав про св. Бруно один з його сучасників. Зображається у білому картузіанському вбранні. Його атрибути: оливна гілка, земна куля, хрест, митра і пасторал в ногах, палець на губах, череп.
Джерело: CREDO

Переглядів: 8 | Додав: Крок69 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук




Форма входу


Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Архів записів

Друзі сайту




























Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Copyright MyCorp © 2017      Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz