Роздуми над Словом Божим на понеділок VI Великоднього тижня

Сьогоднішнє перше читання розповідає про дуже коротку подію з життя апостола Павла. Прибувши у Филиппи, суботнього дня він виходить «поза браму над річку, де звичайно відбувалася молитва» (Діян 16, 13). І що ж він там робить? Може, навчає когось? Чи виголошує надзвичайну проповідь до натовпів? Зовсім ні! Він там розмовляє з жінками. Серед них знайшлася одна на ім’я Лідія, якій «Господь відкрив серце так, що вона вважала на слова Павлові» (Діян 16, 14). Здавалося б, нічого особливого. Але ця подія являє собою живу картину слів Ісуса з сьогоднішнього Євангелія: «Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то Він і свідчитиме за Мене. Та й ви свідчитимете…» (Йн 15, 26-27). Ісус каже, що Святий буде свідчити, але й ми маємо свідчити. Так, наче робить ці два свідчення залежними одне від одного. Що було б, якби Господь відкрив серце Лідії, а Павло не проповідував Христа? За таких умов того дня спасіння могло оминути не тільки її, а й увесь її дім (пор. Діян, 16, 15).

Найчастіше ми гадаємо, ніби нам немає що людям сказати. Що як почнемо говорити про Ісуса, то нас сприймуть за релігійних фанатиків. Але що важливіше: те, що про мене подумають люди, чи спасіння Божої дитини, а разом із нею й усього її дому?

Ця ситуація з життя Павла нагадує дуже подібну подію з життя Ісуса, описану в Євангелії від Йоана, у 4 розділі. Тоді Ісус одного дня теж розмовляв… І тоді з Ним спілкувалася жінка. Самарянка. Після того, як її серце відкрилось на Боже слово, — навернулося ціле місто: «Численні ж самаряни з того міста увірували в нього з-за слів жінки, яка посвідчила: “Сказав мені все, що я робила”. Тож коли прийшли до Нього самаряни, то просили, щоб лишився в них. Він і лишився на два дні там. Та й багато більше увірували з-за Його слова» (Йн 4, 39-41). А що було б, якби вона того дня мовчала? Якби сказала: «Моє життя не таке, щоб свідчити про Бога. Я не священик і далеко не свята»?

Свідчення про Бога часто нас лякає, бо ми все беремо на себе, вважаємо, що ми щось маємо зробити надзвичайне. Ні. Зовсім ні. Просто відкрий свої уста, а Дух сам буде пробуджувати серця.

Джерело: CREDO