17 серпня (довільний спомин)

Життєпис св.Гіацинта (1183/1185–1257) розпочинається з того, що він народився… приблизно такого-то року. Імовірно – навчався у Кракові в прикафедральній школі. Імовірно, його вчителем був блаж.Вікентій Кадлубек. Імовірно, потім наш святий навчався у Парижі та Болоньї. Імовірно, блаж.Вікентій його висвятив…

Точно відомо, що його дядько Іво Одровонж був краківським єпископом, і що сам Гіацинт (Яцек) 1219 року був краківським каноніком, як дядько його на це призначив. І що разом із дядьком Яцек потрапив 1218 року до Рима, куди краківський єпископ Іво подався просити Папу Інокентія ІІІ залишити його в Кракові, бо саме помер архиєпископ Гнєзно, і на його місце призначили Іво… Обставини, не принципові для самого Яцека, крім тієї, що у Римі він почув проповідь св.Домініка, засновника Ордену Проповідників.

«Прийди і побач» – цей принцип спрацьовує в історії раз по раз. Сам єпископ Іво вже був знайомий з Домініком і братами-проповідниками, уже навіть при черговій зустрічі встиг його попросити «виділити» проповідників для Польщі. Але нічого не змінювалося, доки Яцек не побачив Домініка на власні очі. Він запрагнув полишити життя каноніка і стати мандрівним проповідником.

Новіціату на той час в ордені не було (етапи формації встановлено 1244 р.), тому після короткого перебування Яцека і Чеслава Одровонжів у монастирі св.Сабіни в Римі Домінік зодягнув їх у хабіти проповідників і незабаром сам прийняв їхні обітниці.

У Польщу вони, однак, повернулись не одразу, а після року навчання в Болоньї. Перша група домініканців вирушила до Польщі 1221 року в складі чотирьох осіб: св.Яцек, блаж.Чеслав, Герман і Генріх Моравський. Вони йшли пішки, як належало домініканцям. По дорозі затримувалися в різних домах священиків і монастирях; під час затримки у Фрізаку кілька тамтешніх регулярних каноніків побажали йти далі з ними, а брат Герман залишився там опікуватися новачками. Отак «позапланово» розростався молодий тоді Орден Проповідників.

Яцек із братами дістали в розпорядження храм Пресвятої Трійці у Кракові, швидко збудували там невеличкий скромний монастир, потім стали перебудовувати сам храм. Єпископ Іво підтримував будівництво, яке завершилося 1227 року. Сам Яцек багато подорожував, придивляючись до людей, багатьох заохотив стати домініканцями, засновував монастирі. Справа розвивалася швидко, 1226 року в Польщі вже була окрема Провінція. Гданськ, Камінь Поморський, Вроцлав – це все сліди св.Яцека. 1228 року Польська провінція налічувала 50 братів.

Помор’я, а потім Київська Русь – такі були шляхи св.Яцека. Після 1228 року він заснував домініканський монастир у Києві. Справа проповідників розвивалася напрочуд успішно. Настільки успішно, що… 1233 року київський князь ліквідував їхнє місце праці, бо православні священики протестували. У наших краях, видно, бути успішним – це завжди проблема.

Після Києва була Прусія. Це окрема розмова про те, як хрестоносці спершу запросили домініканців бути душпастирями в цьому поході, а потім відмовляли їм у душпастирстві на очищених від язичництва землях. Потім було повернення на Русь, але знову проблемне: 1241 року татари спалили Київ, усі втікали, домініканці теж. Саме з цієї події маємо зображення св.Яцека з Євхаристією і статуєю Матері Божої в руках: він рятував їх, втікаючи через Дніпро. Як каже легенда, перебрався на власному плащі.

Помер 15 серпня, в день Внебовзяття Матері Божої. Домініканських монастирів уже було 30. Його широко відоме поховання у Кракові славиться щонайменше з 1277 року, коли було записано: «В краківському монастирі лежить брат Яцек, здатний воскрешати померлих».

Зображається в домініканському одязі (білий хабіт, чорний плащ), несе Пресвяті
Дари і статуетку Богородиці.

Джерело: CREDO