17 жовтня (обов’язковий спомин)
Зі сторінок історії інколи можна дістати враження, що для того, аби потрапити до грона святих, вистачить опинитися в потрібний час у потрібному місці.
Ігнатій, третій (після св.Петра і св.Еводія) єпископ Антіохії, загинув у Римі близько 107 р.н.е. Сам себе він називав «Богоносцем» – Теофоросом. Антіохійську кафедру він обіймав близько 40 років, і, може, поетично кажучи, в той час його ім’я краще було би перекладати як «той, хто дає Бога»; натомість другий варіант перекладу імені Теофорос можна застосувати до завершення його життя – і до посмертних століть.
Сирієць за походженням (на це вказують певні звороти його грецьких листів), Ігнатій назвав себе Богоносцем не через якусь самовпевненість чи надзвичайне нахабство. Як християнин, він був цілком свідомий того, що несе у своєму серці Христа, і що єпископ представляє собою Христа для вірних своєї Церкви, й теологічно він був абсолютно правий. Добре було би всім християнам усвідомлювати присутність Бога в собі та жити відповідно!
А він вочевидь жив відповідно. Під час переслідувань за імператора Траяна старенького вже Ігнатія заарештували й відправили до Рима. Якби йшлося про суд, то можна було би сказати: дивіться, яка добра юридична система – арештованих за християнство відправляли у столицю, а не псували їм життя на місцях! Однак Траянові йшлося про розвагу. А немає кращої розваги, ніж зібрати побільше «ворогів народу» й віддати їх диким звірам. Зрештою, і державі користь, і народові розвага, а якщо імператор розважає народ, то його більше люблять.
Отак св.Ігнатій «почав бути Богоносцем»: з Антіохії його етапували до Смирни, де за час чекання на корабель він написав кілька прекрасних листів і прийняв «делегацію пошани» – єпископа Смирни Полікарпа з вірними. Потім була зупинка у Троаді, де довелося чекати на наступний попутний корабель. Зі Смирни він писав листи до християн в Ефесі, Магнезії, Траллах і Римі, а з Троади – до християн у Філадельфії, Смирні та до св.Полікарпа особисто. З Троади св.Ігнатій доплив до Неаполя (у Македонії, не в Італії), а там уже суходолом його етапували далі, через Салоніки. Наступний корабель із Діррахія доправив в’язня до італійського Бріндізі, звідки він уже попрямував до Рима. Для 80-річного єпископа така подорож сама по собі була каторгою. Але він – ніс Христа… і всім писав: не жалійте мене, не заступайтеся за мене, не відпрошуйте мене в імператора, бо я нарешті стаю учнем, я нарешті можу насправді піти шляхом нашого Господа.
Його мученицьку смерть описали св.Євсевій Кесарійський, і св.Іриней, і св.Йоан Золотоустий… А потім св.Ігнатій став нести Бога далі, й смерть цьому не завадила. Його рештки вірні забрали, переправили назад в Антіохію, де мучеництво єпископа стало могутньою проповіддю християнства. Імператор Теодозій (†450) наказав урочисто перепоховати кості мученика в колишньому язичницькому храмі Фортуни, переробленому на християнський. Третє перенесення відбулося 540 року, коли перський цар Хозрой став завойовувати Палестину й Сирію. Потім останки святого опинилися в Римі, коли сарацини захопили Сирію повністю. Отак продовжилося Ігнатієве «несення Бога», навіть всупереч смерті.
Інколи здається, що потрапити до списку святих легко: загинув у часи гонінь – ось і маєш гарантований спомин у списку (св.Ігнатія донині згадують у Римському каноні св.Меси). Але ж кожен з нас, по суті, поставлений Богом у відповідний для нас час та відповідне місце. Питання лиш у тому, чи підемо ми назустріч випробуванням і смерті з такою само готовністю й любов’ю.
 
Зображається в єпископських шатах східного обряду або як молодий єпископ із раною на грудях. Його атрибути: лев у ногах, монограма IHS на грудях.

Джерело: CREDO