13 квітня (довільний спомин)

Коли центр імперії зміщується на інші терени з огляду на зміну самої імперії, – буває, тяжко доводиться Церкві та її очільникові. Папа Мартин увійшов в історію християнства як «Римський Папа, захисник православного вчення».

Сьоме століття, рештки римського панування зникають, а Східна Римська імперія, вона ж Візантія, або Грецьке царство, панує як «другий Рим». Столиця в Константинополі (він ще звався Візантієм), з-під чиєї влади прагнуть за будь-якого приводу вийти території, що не бажають бути «ісконно візантійськими», бо й так ними не є. Не в останню чергу приводами спротиву ставали релігійні погляди. Успіх несторіанства у Месопотамії зродив Халдейську Церкву, що поширилася Персією аж по Індію. Монофізитство дало підставу виникненню Коптської Церкви в Єгипті, Абіссинської – в Ефіопії, яковитів у Сирії і Вірменської Церкви у Малій Азії.

Папі Мартинові дісталося не тільки бути єпископом Рима в усій цій віросповідній мішанині, а й боротися безпосередньо з Константинополем. Оскільки заради політичної стабільності держави її керівництво вирішило створити своє розуміння християнства і проголосити його правильним. Так постало монофелітство, зрештою засуджене на Латеранському помісному соборі 469 року. Імператорський указ про монофелітство фактично був не державним розпорядженням, а теологічним трактатом, підготовленим патріархом. З патріархами – творцями і захисниками єресі – Папа Мартин боровся, маючи підтримку шерегу Церков Сходу, які не бажали приймати державну нав’язувану єресь. Святий Софроній Єрусалимський відправляв свого довіреного єпископа Стефана Дорського в Рим, зайнятий сарацинами, зі словами: «Пройдіть усю землю від краю до краю, доберіться до Апостольського Престолу, цієї основи православної віри, і викладіть перед святими особами зачеплені в наших краях питання…» Від імені Софронія єпископ Стефан виступав на Латеранському соборі, який сформулював 20 канонів проти монофелітства, пізніше розісланих по всьому світу. Свого часу їх прийняв і повністю затвердив VI Вселенський Собор як найкращий і найвиразніший виклад «православного» (тобто правильного) вчення Католицької (тобто Вселенської) Церкви.

У відповідь на засудження єресі імператор звелів своєму намісникові в Равенні арештувати Папу, однак той відмовився, бачачи авторитет єпископа Рима. Потім інший посланець Візантії заманив Папу Мартина на корабель, де єпископ опинився в ув’язненні, і зрештою привіз його у столицю. Папу Мартина звинуватили в підбурюванні Равеннського намісника до заколоту проти імператора і в безпідставному проголошенні себе папою. Після верховного суду він потрапив до Криму, в Херсонес, де зрештою помер у каменоломні 655 року, не маючи навіть хліба, але переймаючись тільки тим, щоб у Римі не засів з розпорядження кесаря якийсь послідовник єресі.

Святий Мартин І – останній Папа, якого Церква вписала в гроно прославлених як мученика.

В іконографії зображається у папському вбранні, з книгою в руках.

Джерело: CREDO