21 лютого (обов’язковий спомин)

Щодо цього святого не було проведено жодного процесу прославлення: ні розпізнання на дієцезіальному щаблі, ні беатифікації, ні канонізації. Прямо як при самих початках християнства, коли святий був знаний як святий, і крапка. Проте це не найважливіший момент його життєпису.

Петро Даміані (1007-1072) міг би стати аргументом проти багатодітності сімей, бо матір, змучена великою родиною і частими пологами, викинула немовля на смітник. Але врятував новородка його власний брат, і старша сестра стала йому другою матір’ю, так що аргументу для чайлд-фрі не вийде. Втім, це теж не найважливіше.

Юнак прийняв ім’я брата-рятівника за своє прізвище і став Петром Даміані. Мав гострий розум, чудову пам’ять і впорядковане мислення, завдяки чому досить скоро став упорядником пустельницького життя. Він надавав «організаційну основу» численним пустельницьким спільнотам, пов’язуючи їхнє існування з конкретними монастирями, навіть написав правила пустельницького життя і чудовий твір про духовність пустельництва. Став «джерелом покликань» на довгі роки для відомого абатства Клюні.

Впорядковуючи монаше існування, св.Петро Даміані досить швидко зіткнувся з сумними реаліями буття. Ішлося не так про те, щоб напутити шукачів духовної досконалості, як про те, щоб не дати самій Церкві та світським властям заважати цим шукачам у їхніх пошуках… Структури Церкви були фактично підпорядковані державі. Багаті жертводавці взамін за щедрі пожертви вимагали (і отримували) настоятельство в парафіях і монастирях, єпископство. Проти симонії (продажу церковних постів) та проти негідного життя кліру св.Петро Даміані виступав ревно, наполегливо й послідовно, ставши зрештою сильним реформатором, чий вплив відчувався навіть у реформах XIV-XV століть. При цьому він не обурювався Церквою і не протиставлявся їй, не закликав до розколів, очищень за ціну відходу і т.д. Таким чином, св.Петро Даміані зміг бути і реформатором, і слугою Церкви, і приятелем кількох Пап та імператорів.

Ніколи не канонізований офіційно, він просто був визнаний святим. Папа Лев Х затвердив його культ 1828 року, проголосивши Вчителем Церкви.

В іконографії зображуваний у єпископському вбранні або в бенедиктинському монашому хабіті. Його атрибути: ангел, який тримає кардинальський капелюх; cappa magna (особливий довгий єпископський плащ), череп, розп’яття.