28 липня (обов’язковий спомин)

Як і всі погани, київський князь Володимир (958-1015) нічим добрим не вирізнявся. У нього був свій закон і своя мораль, свої стосунки з людьми близькими й далекими. З близькими він воював за владу, бо принцип був «або я, або мене». Далеких розглядав як потенційних підвладних. Жінок мав стільки, як добрий турецький султан. Тільки «офіційних» шестеро. А ще гареми по 300 жінок, у трьох містах. Одна з жінок, Рогнеда, стала його дружиною, бувши згвалтованою на батькових очах…

Потім князь Володимир став християнином. Віра не була йому невідома, бо ж, зрештою, цей онук святої княгині Ольги не був сліпий, глухий і нерозумний. Довколишні держави ставали християнськими. Але вчення про Христа було якесь геть дивне – ну добре, хтось там мене спас від чогось, а я тепер маю позбавитися всіх розваг, поважати свою жінку, служити ближнім?? Та ж я князь, а не підлеглий!

Однак будування держави продовжувалося. Хоча сам Володимир був незаконнонароджений, від служниці Малуші, однак із допомогою скандинавських «родичів» Рюриковичів посів Київський престіл, а потім став як завойовувати, так і політично одружуватися. І зрештою, навівши лад аж по самий Херсонес, він дійшов у своїй державно-політичній діяльності безпосередньо до Константинополя, де забажав одружитися з Анною Порфірогенетою, дочкою візантійського імператора Романа ІІ, аби набути надійне політичне становище.

Умовою одруження з язичником стало хрещення.

Чи став Володимир Великий християнином у катехетичному сенсі? Його хрещення Русі було цілком подібне до його княження: усіх хрестити, натовпами заганяти у воду, ідолів порубати й викинути, я сказав – і так має бути, я князь. Довгі роки по тому хрещенні численні місіонери намагалися донести до душ людських суть Доброї Новини, яка мала їх звільнити, а була нав’язана…

Однак Володимир усе ж таки увійшов в історію як Хреститель Русі. Велика княгиня Ольга, його бабця, була досить жорсткою правителькою, але до питань віри ставилась інакше, і хрещення на наші землі не принесла «вогнем і мечем». Можливо, в Бога були свої плани щодо слов’ян, які раз по раз загрузали в усобицях і воліли мати кожен свого ідола?..

А може, певною мірою ця фігура дана кожному з мешканців колишньої Русі, нині «окраїни», аби згадали, хто стоїть в основах нашої держави. Він таки справді був «володи-миром», володарював, а не промовчував, коли в нього відбирали престіл. А хрестившись, став Василем – «базилевсом», священним, християнським імператором. Як підлеглим велів прийняти «віру цареградську», так і сам не залишився осторонь: язичницьких дружин відпустив, гаремів позбувся, зайнявся будуванням церков та шкіл, жорстко обмежив застосування смертної кари, був щедрий до бідних і вбогих, запрошував численних місіонерів (східних і західних), зокрема, чимало допоміг св.Боніфацію в його місіонерській подорожі до печенігів.

Язичницьке життя ніколи не минає безслідно. От і св.Володимир помер під час воєнного походу проти одного зі своїх синів, який так само, як колись батько, по-язичницьки, через смерть рвався до влади. За гріхи мусиш дати відповідь, що потім, що інколи й за життя. Князь Володимир на смертному одрі роздав свої особисті володіння. Скільки нинішніх правителів усвідомлюють, що означає бути християнами?

Джерело: CREDO