23 Жовтня (обов'язковий спомин)

Йосиф Більчевський народився 26 квітня 1860 р. у Вілямовичах (Краківська дієцезія, Польща). Філософсько-теологічні студії відбув у 1880-1884 роках на теологічному факультеті Ягеллонського університету в Кракові. Навчався ревно, особливо вподобавши апологетику і догматику. Семінаристом Йосиф Більчевський наполегливо працював над формуванням характеру і душпастирського покликання. На столі у своїй кімнаті в семінарії поставив образочок із написом «Хто як Бог» і зробив ці слова гаслом кожного дня. Особисті стосунки з Христом, Верховним первосвящеником, він поглиблював через щоденну участь у Святих Месах, а також на адораціях та в особистій молитві. 1891 року о. Йосиф Більчевський став викладачем догматики у Львівському університеті. В 1897/1898 навчальному році виконував обов’язки декана теологічного факультету, а 1900 року став ректором Львівського університету. 17‑го грудня 1900 року папа Лев ХІІІ призначив о. Йосифа архиєпископом Львівським. Консекраія відбулася 20 січня 1901 р. у львівській катедрі.   Пастир Львівської Церкви Приймаючи Львівську архидієцезію, о. Йосиф Більчевський представив свою душпастирську програму, яку виклав у словах: «Цілопальна жертва заради Церкви». Він прагнув бути насамперед добрим пастирем, провадити своїх овець на щедрі пасовиська, давати їм здорову їжу. Тому писав пастирські листи й відозви. Першорядною метою він визначив збільшення числа духовенства та підвищення рівня формації у семінаріях. Тому просив вірних молитися в намірі хороших священицьких покликань, а також закликав їх вивчати Катехизм та істини віри. Настоятелів по парафіях зобов’язав викладати людям катехизм кожної неділі. Випереджуючи рішення св. Пія Х, вказував на потребу розвивати побожність до Пресвятих Дарів і часто приступати до Причастя. В дусі вчення папи Лева ХІІІ заохочував християн брати участь у суспільній діяльності, закликаючи їх бути чутливими до соціальної справедливості. Часто відвідував парафії Львівської архидієцезії, аби краще знати життя вірних. Прагнув бути батьком для всіх і надихнути людей до глибшого духовного життя. Архиєпископ Більчевський був певний, що наблизить своїм вірним Христа, якщо змученим і спрацьованим людям скоротить шлях до парафіяльного храму. Він від перших днів своєї пастирської послуги в дієцезії старався про будування нових храмів, творив душпастирські осередки і заохочував жіночі ордени закладати дома та сиротинці для дітей, школи. Там, де черниці були, він старався залучити сестер до провадження катехиз для дітей, молоді та дорослих. Підтримував ті згромадження, які опікувалися хворими, заохочував до душпастирства хворих (приготування людей до Таїнства Сповіді та Причастя). Під час свого служіння архиєпископ Більчевський запросив до Львівської архидіцезії сестер служниць Пресвятої Діви Марії (старовєйських), сестер-серцянок, назаретанок, юзефіток. Ввірив сестрам завдання готувати дітей і молодь до таїнств, проводити зустрічі з дорослими, провадити душпастирство жінок. У той час у 135 чернечих Домах налічувалося 865 сестер-черниць. Їхня праця по селах та в робітничих середовищах посприяла оживленню релігійного життя. Щодо постання нових храмів, то архиєпископ мав переконання, що спільна участь у будуванні свого парафіяльного храму служить зближенню священика з вірними, а в підсумку — будуванню Живої Церкви. Львівському архітектору Обмінському архиєпископ доручив створити три проекти храмів на 200, 400 і 600 осіб, що могли б бути реалізовані будь-якої миті. Плодом систематичної та витривалої праці було постання за час його керівництва архидієцезією 328 нових храмів і каплиць. Число парафій зросло з 223 до 261, а ректоральних храмів і загальнодостуних каплиць — із 39 до 135. Освячуючи нові храми, архиєпископ постійно думав про живу Церкву та глибокі покликання. У першому листі до архидієцезії просив про щоденну молитву в намірі священицьких і чернечих покликань: до одного «Отче наш» і «Радуйся, Маріє» щодня в цьому намірі. Від 1900 року, коли він прийняв посаду, і до 1914‑го, коли вибухнула Перша світова війна, кількість кліриків зросла з 79 до 134. Найбільш здібних студентів він висилав на подальше навчання до Рима, сам часто відвідував семінарію, брав участь у молитвах, а також у відпочинкові та спільному столі з семінаристами. У конференціях для кліриків повчав, як вони мають працювати над своїм характером, як розвивати дружбу з Христом, як тривати в освячувальній благодаті. Піклуючись про підвищення інтелектуального рівня духовенства й вірних, ініціював у Львівській архидієцезії друк «Теологічного огляду», «Щомісячника для катехитів і вихователів», «Церковної щоденної газети» і книжкової серії «Релігійна бібліотека». Коли вибухнула війна, він не покинув своїх священиків та вірних. У центрі пастирської турботи архиєпископа було катехизування: дітей, молоді, дорослих. У першому пастирському листі (1901) він назвав головною метою свого служіння — привести вірних до Ісуса, «аби вони закохалися в Нього й ніколи Його не покинули». У справі катехизації він звертався не лише до священиків і черниць, а й до вчителів-мирян, а також до матерів, аби навчали своїх дітей катехизму і щоденної молитви, оскільки істини віри, прийняті серцем, це найкращий фундамент християнського життя. Архиєпископ старався, аби до гімназій потрапляли найкращі вчителі, які би вміли передати істини віри молоді. У кількох пастирських листах (1905, 1911, 1917, 1918, 1919) звертався до молоді, закликаючи до світового та відважного формування власного характеру на базі християнських цінностей. Застерігав від фальшивих концепцій життя та показував небезпеку позиції, що полягає у пошуках самих задоволень. Святий заохочував молодь прагнути до ідеалу, що його показав Христос у Нагірній проповіді: бути досконалими, як наш Отець небесний. Кожна людина, нагадував архиєпископ, вражена гріхом; але в єдності з Христом вона може подолати слабкості й осягнути християнську досконалість, яка виражається у мужності, розсудливості, жертовній любові та служінні іншим.   Євхаристія у центрі християнського життя Таємниця Євхаристії присутня в усьому священицькому житті архиєпископа Більчевського. Він присвятив їй як свої перші статті, так і великі роздуми на тему євхаристійної символіки у римських катакомбах: «Євхаристія у світі найдавніших рукописних, іконографічних та епіграфічних пам’яток» (1897). Вказував на пам’ятки архітектури як locus theologicus для віри християн перших століть у живу, правдиву та істинну присутність Христа у видах хліба і вина. Застосовуючи науковий аналіз богословських текстів, Йосиф Більчевський показував Євхаристію насамперед у світлі найдавніших пам’яток християнського письменства: Євангелій, Діянь Апостолів, Дідахе, Послання Климента Римського до коринтян, листів св. Ігнатія Антіохійського, св. Юстина, св. Іринея, Климента Александрійського, Тертуліана, св. Іполита, Орігена і св. Кипріана. Він доводив, що існує безпосередній зв’язок поміж установленням Євхаристії та пасхальною учтою ізраїльтян, і що вона має жертовний вимір. Євхаристія — це істинна Жертва і з’єднання з жертовною учтою, в якій християни єднаються зі своїм Спасителем. Ця істина, на погляд Більчевського, була присутня безперервною ниттю у творах Апостольських Отців та найстарших християнських письменників. Він стверджував, що також найстарша іконографія свідчить про віру в реальну присутність Христа у Євхаристії (а не просто «євхаристійний спомин» під час зібрання віруючих). Перші християни виразили цю віру в образах, які залишилися в катакомбах і на надгробках. Про живу присутність Господа Ісуса в Євхаристії свідчать образи помноження хлібів та риб у катакомбах Присцилли, св. Петра і Марцеліна, на латеранському і галльському саркофазі та в карфагенській шкатулці. Подібне значення має представлення риб і хліба на інших ранньохристиянських пам’ятках та символічні зображення Євхаристії: чудо в Кані, манна в пустелі, жертва Авеля та Даниїл поміж левами. Окремий розділ праці Йосиф Більчевський присвятив епіграфам на надгробках: Аверкія з Ієраполісу (єпископ, ІІІ ст.), Пекторія з Отена (Франція — давня Галлія; мученик), св. Себастіяна у римських катакомбах. Ці написи підтверджують, що перші християни вірили у живу присутність Христа під видами хліба і вина. На завершення своїх роздумів архиєпископ представив євхаристійні практики, звертаючи увагу на служителя Євхаристії, хліб та вино для святих обрядів і на те, хто може приймати Святе Причастя, та на пов’язані з ним церемонії. Також він нагадав, що у первісній Церкві християни щодня приступали до Причастя, яке для них було духовною поживою в боротьбі з гріхом та злом. Своїм досвідом Євхаристії архиєпископ Львівський ділився у пастирських листах, які скеровував до вірних архидієцезії: на початку Великого Посту 1902 р. — Лист про Пресвяті Дари; 1906 — про Перше Причастя для дітей; 1910 — до священиків та вірних, «Хліб життя», а також у проповіді «Марія і Пресвяте Таїнство» (1911). Пояснюючи вірним таємницю Євхаристії, архиєпископ Більчевський посилався на старозавітні образи, які передрікали встановлення цього таїнства: жертву Мелхіседека, манну на пустині, коржі Іллі, жертву Авраама, Ісаака та жертовного агнця, якого споживали ізраїльтяни в Єгипті. Більше уваги він присвятив образам Євхаристії, що з’явилися у вченні Господа Ісуса: помноження хліба в пустині та насичення п’яти тисяч людей. Архиєпископ пояснював слова Христа про «хліб живий», підкреслюючи, що їх треба розуміти буквально. Він повертався до сцени встановлення Євхаристії у Вечірнику, аби нагадати, що ламання хліба було безкровною жертвою, яка сповнилася у Велику П’яницю смертю Христа. Євхаристія, даючи Христа, є водночас хлібом для життя вічного і заповідає ту реальність, у якій людина назавжди втішатиметься Його присутністю. Через участь у Святій Месі християнин може включитися в Жертву Христа і приймати її плоди. Відповіддю християнина на такий великий дар, яким є Євхаристія, на переконання архиєпископа Більчевського, має бути культ Пресвятого Таїнства. Архиєпископ Львівський заохочував священиків та вірних розвивати побожність до Пресвятих Дарів через відвідування храму та адорацію Ісуса Євхаристійного. У парафіях він закладав товариства Пресвятих Дарів. Чимало уваги присвячував Першому Причастю дітей, вірний ученню св. Пія Х. Просив душпастирів та батьків, аби добре готували дітей до зустрічі з Христом у Святому Причасті й організували цей день так, аби він залишився у пам’яті дитини назавжди. Пам’ять про доброго пастиря живе попри всі завірюхи історії. На його гробі, на Янівському цвинтарі, де він сказав поховати своє тіло у простій могилі, завжди були свіжі квіти.

о. Ян Махняк, професор Папської теологічної академії у Кракові.
Джерело: CREDО