Роздуми над Словом Божим на середу ІІ Великоднього тижня

Майже кожен християнин знає ці слова напам’ять. Одного разу знайома баптистка запитала мене, як би я міг виразити усе Євангеліє одним реченням, і мені прийшла до серця саме ця цитата. Виявилося, що браття-баптисти також вважають цей вірш серцем Євангелія. А ще недавно на Майдані викрили шахрая, який в одязі священика збирав кошти і, от диво – не знав цього вірша…

Коли ми роздумуємо над цими рядками, то зосереджуємося головно на слові «дав»: так Бог полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав. Справді, любов Отця виражається в дарі Сина. Спробуймо, однак, звернути увагу на щось інше. Вже багато століть до Втілення наш Небесний Тато намагався укласти союз зі своїм народом: із Ноєм, Авраамом, з Ізраїлем. Протягом кількох сотень років пророки тільки те й робили, що нагадували Народу про союз із Богом. Що з ними сталося? Влучно і коротко про це говорить притча про виноградарів: А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, але ті вчинили й з ними те саме (Мт 21, 35-36)… Після такого перебігу подій потрібно бути дуже наївним, щоб до таких типів послати свого Сина і гадати, ніби Його вшанують, – або ж треба дуже любити: Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина.

Дивлячись на ці факти, я зовсім по-іншому бачу Любов Отця. Слова: Так Бог полюбив світ набирають для мене іншого значення. Небесний Отець із любові до мене і до тебе не зупиниться ні перед чим!