Роздуми над Словом Божим на суботу XXVII звичайного тижня, рік ІІ

«Коли він говорив це, жінка якась, піднісши голос з-між народу, мовила до нього: “Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили.” А він озвався: “Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають”».

«Він називає блаженними тих, які зберігають слово Боже — утім, аж ніяк не для того, щоби свою Матір позбавити блаженства, але щоб показати, що й Вона не мала би жодної користі від того, що народила Його та годувала грудьми, якби не мала інших чеснот. (…) Оскільки ті, хто заздрили Йому й не слухали Його слів, зневажали тих, що слухали, то Він наперекір їм особливо ублажає тих, хто слухає» (Теофілакт Болгарський).

Господь чітко говорить, що не просто ті, хто слухає, а хто слухає та зберігає Його слово, насправді є блаженними. Виявляється, замало лише слухати Боже слово, його ще треба й зберігати. Від чого або від кого? Наприклад, від лукавого, який може його викрасти, від турбот цього світу та омани багатства, що можуть слово заглушити (пор. Мт 13, 19-22). Чи зберігаєш ти слово?

Грецьке слово «фулясо» також можна перекласти як «стерегти, берегти, виконувати». З цього можемо зробити висновок: аби зберегти слово, треба ним жити, його виконувати в своєму житті. Ісус своїми словами хотів показати, що істинне блаженство Марії не в тому, що була Його фізичною матір’ю, а в тому, що Вона почула у своєму житті Боже слово, зберегла та виконала його так, що «Слово стало тілом» (Йн 1, 14). Ти і я, ми не зможемо народити Ісуса фізично, але можемо народжувати Його, слухаючи, зберігаючи та виконуючи Боже слово в своєму житті.