«Церква та світ потребують вас», – з цими словами Папа Бенедикт XVI звернувся до монахів картузіянського монастиря в містечку Серра-Сан-Бруно, промовляючи до них під час вечірні. Святіший Отець відвідав спільноту ввечері 9 жовтня 2011 р. в рамках одноденного візиту до південноіталійського регіону Калабрії.
Під час проповіді Римський Архиєрей наголосив на важливості для Вселенської Церкви картузіянського служіння. «Я прибув сьогодні до вас, – сказав Бенедикт XVI, – і бажаю, щоб ця наша зустріч підкреслила глибокий зв’язок, який існує між святими Петром і Бруно, між пастирським служінням єдності Церкви та затворницьким покликанням у Церкві. У дійсності, церковна спільнота потребує внутрішньої сили».
"Fugitiva relinquere et aeterna captare” – залишити проминаюче та намагатися вловити вічне. В цьому речення з листа святого Бруно, за словами Папи, підсумована суть картузіянської духовності: глибоке прагнення єдності життя з Богом, залишаючи усе інше. «Кожен монастир, – сказав він, – є оазисом, в якому молитвою та роздумуваннями неустанно викопується глибока криниця, з якої черпається "живу воду”, здатну погасити нашу найглибшу спрагу. Але картузія є спеціальним оазисом, де тиша та самотність оберігаються з особливим дбанням», – зазначив Бенедикт XVI, додаючи, що візит Наступника святого Петра має на меті утвердити Орден у служінні, яке, як ніколи раніше, важливе для сучасного світу.
Папа зауважив, що технологічний прогрес вчинив людське життя зручнішим, але також – тривожнішим та бурхливішим. Міста стали галасливими. Розвиток засобів комунікації поширив явище віртуальності, яка загрожує опанувати дійсність. Наймолодші, що народилися вже в цій дійсності, здається, намагаються заповнити кожен порожній момент дня музикою чи зображенням, практично, боячись відчувати пустку. Багато людей вже не здатні довший час перебувати в тиші й на самоті. Усе це, на думку Святішого Отця, вказує на картузіянську духовність, як на цінний дар для Церкви та світу. Послання цього дару Бенедикт XVI підсумував словами: «Віддаляючись у самотність, людина, так би мовити, постає перед дійсністю у своїй наготі, виставляє цю пустку, щоб досвідчити, натомість, Повноту, присутність Бога, найреальнішу з усіх можливих дійсностей, яка виходить за межі виміру відчуттів». Монах, за словами Папи, залишаючи усе, піддається самотності й тиші, для того, щоб жити тим, що є суттєве, але саме завдяки цьому знаходить глибоке сопричастя зі співбратами, з кожною людиною.
Як кожне покликання, також і це вимагає шляху, поступу протягом усього життя. «Не вистачить відійти в місце, як оце, щоб навчитися перебувати в Божій присутності, подібно, як у подружжі не вистачить самого звершення Святої Тайни, щоб насправді стати одним цілим», – сказав Святіший Отець, пояснюючи, що кожне покликання в Церкві вимагає часу, трудів та терпеливості, співпраці з Божою благодаттю, і саме в цьому полягає краса кожного покликання: «дати Богові час діяти Святим Духом та своїй людськості – час формуватися та зростати». «Іноді, в очах світу, – сказав Бенедикт XVI, – виглядає неможливим усе життя перебуватися в монастирі, але в дійсності, цілого життя заледве вистачає для того, щоб увійти в цю єдність з Богом».
Папа зазначив, щоб прибув сюди, щоб сказати спільноті, що Церква потребує їх, але й що вони потребують Церкви. «Ваше місце, – сказав Бенедикт XVI, – не є маргінальним: жодне покликання не є маргінальним серед Божого народу. Усі ми є єдиним тілом, в якому кожен член важливий та має однакову гідність і є невіддільним від цілісності».
Після завершення богослуження Святіший Отець мав коротку зустріч зі спільнотою в монастирській трапезній. Він залишив запис у книзі почесних гостей та відвідав одну з келій монастиря.
Джерело: Радіо Ватикан
"КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ"
|
