Роздуми над Словом Божим на вівторок IV Великоднього тижня

Ісус говорить про нас, тих, які за Його прикладом кажуть: «Отче» і входять у відносини з Ним, ніби вівці, які йдуть за пастирем у відчинені брами приміщення, де опиняються в безпеці. Він говорить так: «Вівці Мої голосу Мого слухаються і Я їх знаю: вони за Мною слідують, і даю Я їм життя вічне». Це мета. Мета, сенс життя — життя вічне. «І не пропадуть вони повіки».

Зверніть увагу на наступні слова, дуже важливі слова: «І ніхто не вирве їх із рук Моїх». Уяви, що ти в руці Ісуса. Він каже: ніхто не вирве тебе з рук Моїх. «Отець Мій, який Мені їх дав, більший від усіх, і ніхто не вирве їх із рук Отця мого!» Є рука Ісуса і рука Отця. Дві руки. То в чиїй руці я? Ісуса чи Отця? Я в руці Бога. Сина і Отця. Це багато говорить. Я сам — син, але завдяки Ісусові. Спочатку я у Його руці, а пізніше в руці Отця.

Але далі текст цього розділу: «Юдеї знов ухопили за каміння, щоб каменувати Його». Яким чином Ісус урятувався від людей, що Його оточували? «І знову бажали вони Його схопити, та уник Він їхніх рук». Погляньте: «уник Він їхніх рук». Ісус був у руках юдеїв, але оскільки Він в руках Отця, то Йому вдалося «уникнути», просто уник, відійшовши. Ніхто не міг Його схопити. Ніхто не міг Його каменувати. І ця ситуація мені багато говорить. Якщо я в руці Отця і в руці Ісуса, то навіть смерть неспроможна затримати мене у своїй руці. Не може мене схопити навіть те, що мене вбиває.

Джерело: CREDO