Роздуми над Словом Божим на ХХІІІ неділю звичайну, рік А

          «Коли твій брат согрішить, піди й докори йому віч-на-віч…» Брат, про якого тут мова, — це не просто людина з натовпу. Ісус зараховує нерозкаяного брата до категорії «поган і митарів», з чого випливає, що під братом слід розуміти людину з-поза їхнього грона, тобто Христового учня. В епоху редагування Євангелія для Матея «братами і сестрами» були члени християнської спільноти. Тож сьогоднішнє євангельське повчання завжди залишається актуальним і вказує на те, як слід поводитися, коли зло (Євангеліє прямо говорить про гріх) закралось у Церкву, коли його носієм є хтось із наших братів і сестер у Христі.

         Перший висновок, який напрошується: позиція «моя хата скраю», «знаю, бачу, але мовчу ради власного спокою» є анти-євангельською. «Піди й докори» своєму братові-грішнику особисто… Іншими словами, якщо бачиш зло, не стій на місці, не займай очікувальної позиції, не кажи, що тебе це не стосується.

         По-друге, звернімо увагу: тут не сказано, що брат согрішив проти тебе, що вчинене зло тебе торкнулося особисто. (У деяких перекладах додають вираз «супроти тебе» («коли твій брат согрішить супроти тебе»), бо так мають деякі стародавні рукописи. Однак серйозні критичні видання тексту Нового Завіту його не містять). Церква є живим організмом, немовби одним тілом (пор. 1 Кор 12, 12-31), тому хвороба одного члена зачіпає й інші, впливає на загальний стан. Для всіх нас має бути важливою святість Церкви. Кожен із нас відповідальний не лише за власне спасіння, а й за спасіння інших. Ісус наголошує, що в гру аж ніяк не має входити бажання покарати грішника чи просто облегшити власну душу, виклавши перед ним усю ганебність його вчинку: все робиться для того, щоб «придбати» брата, тобто врятувати його для Бога. Якщо робиш комусь зауваження, прагнеш вказати на вади іншої людини, мотивація має бути чиста: допомогти цій людині.

         По-третє, боротися за людину слід до кінця. Для цього два наступних етапи: залучити до розмови з заблукалим братом інших членів спільноти, а, вичерпавши і цю можливість його навернути, поставити офіційно питання перед Церквою. «Нехай буде для тебе як поганин і митар» не означає, що цього нерозкаяного брата слід піддати остракізмові, відвернутися від нього, перестати з ним спілкуватися. Це б суперечило поставі самого Ісуса, котрий заходив у гостину до митарів і грішників, причому останні не конче усі були його вірними учнями. Мається на увазі, що певні моральні вибори несумісні з сопричастям у святих таїнствах і фактично можуть поставити людину поза спільнотою Церкви. Заради блага решти членів Церкви, для уникнення двозначності, Церква змушена інколи публічно оголошувати такі ситуації, що не означає, ніби вона відвертається від такої людини і перекреслює її. Колись розповідали про одного священика, якого вважали диваком, бо він регулярно молився за спасіння душі Гітлера і Сталіна, кажучи, що саме вони найбільше потребують нашої молитви. Можливо, йому не слід було з цього робити реклами, та чи справді він був аж таким диваком?