ПИТАННЯ: Чи не є Хрещення немовлят своєрідним насильством над їх особистістю? Чи не краще залишити це на їх розсуд, коли вони стануть дорослими?
ВІДПОВІДЬ: Звичай хрестити немовлят сходить до найдавніших часів історії Церкви. Про це, починаючи з другого сторіччя, є свідоцтва.
Але вже в Святому Письмі ми можемо знайти вказівки на цю тему. Наприклад, коли розповідається, що цілі родини приймали Хрещення.
Ось кілька епізодів з Діянь Апостолів: «Хрестилася вона й її дім», - йдеться в розповіді про Лідію в Книзі Діянь Апостолів. Те ж саме розповідається про в'язничного вартового, який став свідком чудесного звільнення апостола Павла: «Хрестився сам і всі домашні його». «Хрестив я дім Степанів», - повідомляє Св. Павло в Першому посланні до Коринтян.
У цих сім'ях, безсумнівно, були і діти, яких хрестили нарівні з іншими.
До нашого питання можна застосувати і слова Господа: «Пустіть дітей приходити до Мене і не бороніть їм, бо таких Царство Боже» (Мк. 10,14).
Безумовно, діти не в змозі прийняти віру самостійно і усвідомлено. Але на їх місці акт віри роблять батьки, хресні батьки і вся Церква.
Хрещення дитини жодною мірою не можна вважати актом «насильства» над особистістю. Адже і в інших сферах життя дитини саме батьки приймають рішення за неї, замінюючи собою її волю і висловлюючи її.
Хрещення немовлят - це знак любові Бога, Який полюбив нас першим і Котрий дарує нам безоплатно. За допомогою Хрещення дітям дається нове життя, - благодать, - яка гарантує їм справжню свободу, свободу від гріха і омани.
Підрісши, діти можуть і обуритися тим, що батьки відмовили їм у благодаті, яка визволяє від влади диявола і спрямовує їх до Бога, до Ісуса Христа, до Таїнств, до святості. На жаль, діти можуть, навпаки, втратити отриману віру. Але в цьому випадку їм немає в чому звинуватити батьків: адже вони передали їм благо, в яке самі вірили.
За матеріалами: Радіо Ватикан
"КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ"
|
