ПИТАННЯ: Чому, згідно з канонічним правом Католицької Церкви, самогубцям та тим, хто попросив про евтаназію, більше не відмовляють у відспівуванні і християнському похованні? Хіба це не важкі гріхи?
ВІДПОВІДЬ: Самогубство за самою своєю суттю є тяжким гріхом, так як і евтаназія. Обидва вони спрямовані проти Бога, єдиного Господа нашого життя.
Але коли мова заходить про відспівування, Церква стоїть не перед теоретичними питаннями, якими б вони не були важливими і серйозними, а перед конкретними людьми. І тоді слід ретельно зважити ті причини, які привели людину до того чи іншого рішення. Коли ми маємо справу з самогубцями, то дуже часто створюється враження, що вони наклали на себе руки, будучи не в собі. Причиною самогубства може бути психічна хвороба, і в багатьох випадках моральна відповідальність особи, яка вчинила цей жест обмежена. Церква почала брати до уваги цей факт починаючи з шістдесятих - сімдесятих років минулого століття, коли все частіше доводилося стикатися з людьми, страждаючими депресією.
Інакше з тими, хто просить про евтаназію: тут важко думати про психічну хворобу. Як правило, людина приймає таке рішення в стані ясного розуму, а іноді і володіючи відмінним здоров'ям: наприклад, розпоряджаючись так заздалегідь на випадок важкої хвороби. Подібний вибір повністю суперечить заповідям Божим і церковним.
І все ж в канонах, де перераховуються випадки, в яких неможливо відспівувати, не присутній випадок добровільної евтаназії. Тому, що цей гріх входить в іншу категорію - в неї ж включені і самогубства, не викликані психічним розладом. Всі вони відносяться до категорії «явних грішників», які «перед смертю не виявили жодних ознак каяття» (канон 1184). Очевидно, що прохання про евтаназію ставить людину в категорію «явних грішників». Але і в цьому випадку необхідно упевнитися в другій умові: що вона «перед смертю не виявила жодних ознак каяття».
За матеріалами: Радіо Ватикан
"КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ"
|
