ПИТАННЯ: Чи не суперечить вченню про першість апостола Петра подія з Діянь апостолів, де написано, що апостоли і пресвітери послали Петра та Івана до Самарії? Папа Франциск наголошує на синодальному вимірі Церкви. Як це розуміти?
ВІДПОВІДЬ: «Довідавшися, що Самарія прийняла слово Боже, апостоли, які були в Єрусалимі, послали до них Петра та Івана, – йдеться в Діяннях апостолів (8,14). Згідно з тлумаченням Брюссельської Біблії, самаряни, хоча й належали до тієї ж раси, що і юдеї, і сповідували ту саму віру, все ж поклонялися Богові не в Єрусалимі, а на горі Гаризим. Тому апостоли вирішили спільно, що в такій важливій справі, як утвердження у вірі самарян, потрібна участь глави апостолів і його звичайного супутника. В авторитетному коментарі Тлумачної Біблії православного богослова Лопухіна стверджується, що «апостоли, які перебували в Єрусалимі і залишилися там незважаючи на переслідування, почули, що Самарія увірувала. Цій вірі бракувало, проте, важливого для того, щоб віруючі могли бути повноправними членами тіла Церкви Христової: вони не прийняли при хрещенні Духа Святого – очевидно, тому, що Филип, який хрестив їх, не мав як диякон апостольської влади, щоб передати хрещеним Духа Святого. Виконати це апостоли посилають Петра та Івана – двох верховних апостолів. Сонм апостолів тут, таким чином, діє як одна збірна особа, приватні члени якої зовсім рівноправні, так що навіть і верховніші з них не вважаються і не вважають себе вищими усього сонму і, навпаки, навіть беззаперечно виконують його доручення».
Ми бачимо, що в авторитетному для православних тлумаченні Біблії цей уривок ніяк не представляється несумісним з першістю апостола Петра. Це справді прояв соборності, або синодальності, притаманній Церкві.
Соборність, про яку не раз говорив Папа, або синодальність, – це насамперед зібрання єпископів. У більш широкому сенсі цей термін вживається стосовно всіх членів Церкви: кожний охрещений має свою відповідальність у церковному спілкуванні. Проголошуючи віру Церкви і роз'яснюючи норми християнської поведінки, єпископи наділені особливою місією. Згідно з Равеннським документом, підписаним Змішаною комісією з богословського діалогу між Католицькою Церквою і сукупністю православних Церков, соборний вимір Церкви розташовується на трьох рівнях церковної єдності – місцевому, регіональному та вселенському.
Співвідношення між першістю і соборністю в Церкві є останнім часом одним з основних предметів богословського діалогу між Католицькою та Православною Церквами. Нещодавно на цю тему виступив у Кастель-Гандольфо кардинал Кох, голова Папської Ради зі сприяння християнській єдності. Він сказав, зокрема: Католицька Церква «повинна визнати, що у своєму житті та у своїх структурах вона ще не досягла того рівня соборності, який є теологічно можливим і необхідним», а з іншого боку, «православні Церкви можуть навчитися тому, що першість, також у вселенському масштабі Церкви, не тільки можлива і теологічно допустима, але і необхідна». «Успіх ймовірного синтезу між першістю і соборністю, – наголосив кардинал, – залежатиме насамперед від того, наскільки першість Римського Єпископа свідчитиме про першість послуху Євангелію».
За матеріалами: ru.radiovaticana.va
|
