Роздуми над Словом Божим на Різдво Христове (Меса вночі)

Що то за Служба Божа? Чому ми тут, на ній? Чи це тільки звичай, фольклор? Чи тільки разом з’їсти вечерю, поспівати вдома колядок, а потім разом піти на Месу, продовжуючи радість сімейного вечора?

Відповідь дає сьогоднішнє Євангеліє. Меса вночі — це Меса пастухів. Пастухи у Віфлеємі мали звичку чувати вночі при своїх отарах, охороняючи їх від вовків. То були фахівці у своїй справі, люди відповідальні за ввірене їм добро, а крім того — люди смиренні, прості, які виконують належне і не пишаються цим. На додачу, пастухи за часів Ісуса Христа не мали доброї про себе думки у суспільства. Вони жили немовби на суспільному узбіччі, люди полів і пустелі, які не полишали своїх отар, рідко з’являлися в містах. Фарисеї ними гордували, як простаками, що Писання не знають і не дотримуються релігійних приписів. Але пастухи воліли не нав’язуватися фарисеям, не захищали в диспутах своїх поглядів і займалися тим, що їм належало робити. То були люди, навчені чування і терпеливості.

Боже Різдво — це свято пастухів, людей смиренних, які чувають біля довіреного їм стада. Коли людина виконує свої обов’язки, не наполягаючи на своєму, Бог провадить її знаками. Ця ніч повна знаків, читабельних тільки для тих, хто знає спосіб діяння Бога. А Бог має звичку діяти через людей смиренних. Бог гордим противиться, а смиренних вибирає, аби саме їм довірити свої найдорожчі дари.

Які ж то знаки, що ними Бог провадить пастухів?

Перший знак — світло, яким вони огорнуті. Пастухів оточила осяйна слава Господня, та слава, якою вкривався у раю Адам, до того як згрішив і став нагий. Укритому Божою славою Адамові кланялися всі звірі і служили йому. Світло — знак Божого прощення і повернення до слави. Пастухи зналися на тваринах. Огорнуті Божою славою, отримали те, чого так прагнули: послух своїх стад і безпеку від вовків.

Якщо ми малюємо на образах Різдва тварин, що поклоняються Дитяткові в яслах, то саме тому, що Ісус народився як новий Адам, сповнений слави, і тварини Йому служили. Ми рідше згадуємо про те, що Ісус заново вводить нас до раю, в якому вся природа наново вшановуватиме в нас образ Божий. Але чи ми турбуємося про природу, як віфлеємські пастухи — про свої отари?

Тому що наступним знаком для пастухів є вони самі. Пастухом був цар Давид, причому пастухом, яких походив із Віфлеєма, тобто звідти само, звідки і євангельські пастухи. Не виключено, що дехто з них також походив із роду Давида. Ось, пастухи з Віфлеєма покликані, щоби знайти того великого Пастиря, яким був обіцяний царський Месія з роду Давида. Пастухи знаходять Пастиря, одного зі своїх. Тому що Бог робить нас царями разом із нашим Царем. Царем смиренних. У Його Царстві панує і стає великим тільки той, хто смиренний і служить.

Наступним знаком для пастухів є печера і ясла. Нам інколи (досить поверхово) здається, що Ісус народився у стайні, бо зіткнувся з нечулими людьми, які не прийняли Його на гостину. Тоді як Господь Ісус народився у стайні, аби могти бути розпізнаним пастухами. І для того, щоб бути доступним для них, не звичних входити у помешкання й заїзди. Смирення входить до стайні й легко розпізнає свого Господа за зрозумілими знаками.

Й, нарешті, найбільш промовистим знаком є дитя. Дитина — знак Божого панування. «Якщо не навернетеся й не станете як діти, не увійдете до Царства Небесного» (Мт 18, 3). «Хто не прийме Царства Божого як дитина, той не увійде до нього» (Мк 10, 15). І сам Ісус, крім того, каже: «Пустіть дітей приходити до Мене, не бороніть їм, бо таких є Царство небесне» (Мт 19, 14). Дитина — образ смирення, яке не домагається своїх прав, бо знає, що має все задарма, з любові.

Народження Бога — це свято людей смиренних і тихих, яких Бог повчає про свої шляхи. Пастухи знаходять Пастиря. Смирення знаходить смирення. Люди, які потребують спасіння, знаходять не великих світу цього, але тих, хто потребує спасіння, і приносять їм Добру Новину. Хто голодний і спраглий Бога — знаходить людину. Ми вже знаємо, за якими знаками це розпізнати. А наприкінці часів знайдемо Христа, який нагадає нам із нашого життя справи такі прості, що ми навіть не звертали на них уваги: «Я був голодний, а ви дали Мені їсти; Я був спраглий, ви Мене напоїли; Я був чужоземцем, емігрантом, а ви Мене прийняли; Я був в’язнем, засудженим, погордженим, якого люди боялися, а ви прийшли до Мене; Я був принижений, розчавлений, а ви додали Мені відваги жити…» (пор. Мт 25, 35-36). У такі хвилини ми, разом із пастухами, знаходимо Дитя Ісус.