«Ніхто не може бути християнином, якщо не йтиме за Розп’ятим, якщо не погодиться на мучеництво», – про це Папа Бенедикт XVI говорив у своїх роздумах, виголошених під час молитовної зустрічі у Вищій, Римській Духовній Семінарії. В останню суботу перед Великим Постом Церква латинського обряду літургічно спогадує Пресвяту Богородицю Довір’я. Згідно з традицією, започаткованою ще Слугою Божим Павлом VI, у переддень цього свята Єпископ Риму відвідує Римську Вищу Духовну Семінарію. Саме в каплиці семінарії зберігається чудотворний образ Матері Божої Довір’я, яка є покровителькою цього формаційного закладу, в якому на даний час навчаються 70 семінаристів.
У п’ятницю, 8 лютого 2013 року, Папа Бенедикт XVI здійснив візит до своїх семінаристів. У рамках зустрічі відбулася спільна молитва в семінарійній каплиці, під час якої Святіший Отець провів lectio divina, тобто, молитовне читання Святого Письма, зосередившись на уривкові з першої глави першого Послання святого Петра. Насамперед, Папа висловив радість з нагоди побачити стільки юнаків, що готуються до священства, розважаючи над тим, як служити Господу Богу в наших часах.
Розпочинаючи роздуми над цим посланням, яке називають «першою Енциклікою», і яка наповненна «запалом того, хто зустрів Месію, согрішив, але залишився вірним Христові», Бенедикт XVI зауважив, що мова, якою написаний текст, не є мовою рибалки, святий Петро писав з допомогою інших братів у вірі, з допомогою Церкви. «Святий Петро, – додав він, – не промовляє від себе, він промовляє ex persona eccelsiae, промовляє як церковний муж, без сумніву, як особа, зі своєю особистою відповідальністю, але не з індивідуалістичним духом. Промовляє у спільності Церкви».
Іншою важливою згадкою в тексті Послання, на думку Святішого Отця, є прикінцева згадка про апостолів Сильвана та Марка, які належали до друзів святого Павла. «Таким чином, – зауважив він, – завдяки ці згадці, світи святих Петра і Павла ідуть разом: не існує якась виключно Петрова теологія, яка б суперечила б Павловій, але – теологія Церкви, віри Церкви, в якій, без сумніву, існує відмінність темпераментів, мислення, стилю».
Наступним моментом, на який звернув увагу Бенедикт XVI, є те, що святий Петро пише з Риму. Бачимо конкретний елемент першості, пов’язаний з Римом, та початок наступництва. Як святий Петро потрапив до Риму? Біблія нам про це не розповідає. На той час у Вічному Місті були представники християн, що походили з юдеїв, і такі, що походили з поган. Тож мандрівка з Єрусалиму до Риму була шляхом до універсальності, до вселенськості, але також – назустріч мучеництву, згідно з пророцтвом, залишеним Самим Христом: «Від самих початків Рим є також місцем мучеництва. Йдучи до Риму, святий Петро ще раз погоджується з Господнім словом: він іде назустріч хрестові, і заохочує також і нас прийняти мартирологічний аспект християнства, який може мати дуже різноманітні форми. Хрест також може мати дуже різні форми, але ніхто не може бути християнином, не ідучи за Розп’ятим, не приймаючи принаймні хвилинки мучеництва».
«Петро, апостол Ісуса Христа, вибраним переселенцям, розсіяним», – так починається це послання святого Петра. Папа зосередив свої роздуми над словом «вибрані». Це Бог, Який знає нас ще перед народженням, вибрав нас, щоб бути християнами, католиками, чи в цьому конкретному випадку – священиками, і за це слід бути вдячними Богові та готовими дати відповідь, – зазначив він. Слово «вибрані» містить в собі аспект упривілейованості, але також – смирення, бо вибрані є розсіяними у світі. «Як християни, ми розсіяні у світі та чужинці: бачимо, що в сучасному світі християни є найбільш переслідуваною групою, тому що вона не уподібнюється до нього, тому що вона спонукає змагатися проти егоїзму та матеріалізму», – додав Бенедикт XVI, зазначаючи, що християни дуже часто мусять перемагати спокусу чинити те, що чинить більшість.
Коментуючи слова святого Петра, що Бог «відродив» нас до живої надії, Папа наголосив, що бути християнином – це не просто «рішення власної волі», немовби стаючи членом якоїсь групи, що припала до вподоби, це є Божим ділом, «відродженням», яке заторкує не лише мою волю й мислення, але саме ж буття.
Оте відродження стосується «спадщини, яка не може ні зотліти, ні заплямитися».Святіший Отець зауважив, що слово «спадщина» є дуже важливим у Старому Завіті, де йдеться про Авраама, потомство якого успадкує землю. «У Новому Завіті це слово сказане до нас: ми є спадкоємцями, не якогось визначеного краю, але Божої землі, Божого майбутнього», – вів далі Бенедикт XVI, додаючи, що спадщина – це справа майбутнього, а, отже, ми, як християни, маємо майбутнє. «Очевидно, існує фальшивий оптимізм і фальшивий песимізм. Фальшивий песимізм каже: час християнства закінчився. Ні, він завжди наново розпочинається! А фальшивий оптимізм – це той, що був після Собору, коли закривалися монастирі, семінарії та говорилося: ні, не стається нічого страшного, все гаразд. Ні, не все гаразд», – сказав Папа, зазначаючи, що існують тяжкі й небезпечні упадки, які треба визнати, однак, одночасно, існує впевненість у тому, що майбутнє є дійсно з Богом.
Відроджені до спадщини є також «збережені вірою на спасіння». Святіший Отець зауважив, що грецький текст вживає слово, яким позначувано сторожів міських воріт. Таким чином, віра є «сторожем» нашого буття, і слід бути вдячними за цю підтримку та впевненість, яку вона нам дає. Прикладом є жінка, яка доторкнулася одежі Христа та отримала зцілення. Це, як зауважив Папа, не був зовнішній, поверхневий дотик, не лише рукою, але – серцем. «Ось цим і є віра: торкнутися рукою віри, нашим серцем Христового серця, входячи в силу Його життя, в оздоровляючу силу Господа Бога», – підсумував Бенедикт XVI, промовляючи до майже двохсот юнаків, що брали участь в цій зустрічі.
Джерело: Радіо Ватикан
"КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ"
|
