Роздуми до Слова Божого на суботу ІІІ звичайного тижня, рік І

Перші слова Євангелія «як настав вечір» перегукуються з приспівом початку створення світу, який читаємо в книзі Буття: «І був вечір, і був ранок, день перший». Можливо, ця подорож учнів «на той бік» стала частиною створення їхнього світу — вже не рибалок, а апостолів.

«Той бік» у поєднанні з настанням вечора подібний до Розіп’яття Христа, який «відпливав» на «той бік» життя і смерті також увечері. Можна сказати, що Господня смерть і сходження у Відхлань і була тією подорожжю «на інший бік». Можливо, для учнів цей досвід плавання був досвідом хреста, Христової тайни. Цікаво, що такий містичний і величний досвід прийшов до них при виконанні чогось буденного як для рибалок: плавання.

Окрім рутини в наших буднях може бути сам Христос.

Дивне поєднання: Христос командує учням відплисти на той бік, але потім написано: «вони взяли Його». Так, ніби прихопили Його, як корисну в подорожі річ. Так часто буває, що починаємо рух по життю, по Слову Божому, підкорюючись Його волі, але потім непомітно для себе перетворюємо Бога на річ — потрібну, важливу, але річ.

Не обов’язково, коли в нашому житті Ісус близько нас, то все буде гладко. Навіть з Ісусом у човні учнів спіткала буря.

Уявіть собі ситуацію бурі. Маленький човен, у який б’ють хвилі; вода не залишає жодної нитки сухою; людей на човні хитає, треба за щось триматися, щоби не впасти в море; і посеред цього екстриму спить людина. Ісус чи Спляча красуня? Це видається неможливим — фізично спати в бурю, тому на думку спадають усілякі символічні пояснення цього чудо-спання.

У нашому житті-човні може бути Ісус, але ми настільки покладаємося на себе, свій професіоналізм, навички (апостоли ж були рибалками, людьми моря), що Ісус не просто не потрібен — Він спить знерухомлений. Не треба докоряти Богові, не треба питати «де Ти». Це не проблема Ісуса, це проблема мого впертого «професіоналізму», адже в кожній сфері я — фахівець, крутіший за самого Бога. Чи не так?

Звернімо увагу, що учні завжди мали біля себе Ісуса і могли до Нього звернутися з проханням про допомогу. Але вони не думали, що Він зможе допомогти, і їхній зойк був радше істерикою, ніж усвідомленням своєї слабкості й величі Бога. До того ж у їхньому проханні більше було звинувачення, ніж самого по собі прохання. «Чи Тобі байдуже?» Ми також не просимо Бога, а звинувачуємо Його.

А якою є відповідь Ісуса? — Він образився? Він зробив зауваження, що не так треба Бога просити про милість? Ні, Він зробив чудо, врятував апостолів. Тому, навіть якщо не виходить просити, зчиняйте галас — «Ісусе, рятуй».