Чоловік, стоячи біля стін храму, почав розказувати жарт у колі друзів, що щойно вийшли із Служби. У самому розпалі смішної історії надійшов священик і тоді уста жартівника замовкли. На здивований погляд друзів, котрі хотіли дослухати до кінця кумедну історію, він напівшепотом сказав: "не при отцеві буде сказано!” І всі знову засміялись, дивлячись в сторону священика.
Священик відчув себе зайвим і чемно вибачився, що «невчасно» підійшов і створив незручність. За якусь мить всі знову засміялись і дехто сказав: "Добре, що ти стримався і не сказав це при святому отцеві…” І на це душа компанії відповів: "мене ж навчили що, де і кому говорити!”
Нас навчили виявляти таким чином "якусь повагу”! Але чи це дійсно повага, коли ти за плечима інших продовжуєш осквернювати себе та інших?
Одного разу дитина рученятами закрила свої очі і сказала: "я нічого не бачу, значить нікого немає і мене ніхто не бачить!”
Дорослі засміялись.
Не знаю чи ми зможемо щось скрити від Бога? Адже Він все наповняє і всюди присутній. Але чомусь наша поведінка є такою, ніби Він на якийсь час мусить відійти від нашого життя, щоб ми і Він себе зручніше почували?
|
