Одного дня жінка вернулась із своїм заробітком додому. Їй було досить приємно згадувати робочий день, бо заробила чи немалі гроші. Її радість перервав дзвін, який сповіщав, що скоро почнеться Служба Божа у церкві. Вона загадала про те, що на ній має бути обов’язково.
Коли прибігла до церкви, то, помолившись, почала дуже хвилюватись і тривожитись. І врешті, не дочекавшись навіть читання Євангелії, швидко вийшла із храму.
Вона побігла додому по причині, яка не давала їй спокою: забула заховати гроші у схованку, а залишила їх просто на столі.
Яка була велика радість, коли вона їх знайшла неторканими на тому ж самому місці.
Незабаром повернувся з церкви чоловік із дітьми. Вони дуже були здивовані тим, що застали жінку в хаті, знаючи, що вона мала бути у церкві. Та розповіла все, як трапилось, чоловік з усмішкою сказав: «Ну, то треба було ж так, що саме сьогодні священик говорив проповідь про скарби і де твій скарб буде, там буде і твоє серце». Жінці стало якось соромно, але водночас залишалась переконана у своєму: гроші потрібно було зберегти.
На наступну неділю всі знову пішли до церкви. По закінченні Служби Божої чоловік із усмішкою звернувся до своєї жінки: «Дивно, що ти цього разу залишилась у церкві до самого кінця і не побігла до дому. Ти мабуть зрозуміла слова про скарб?».
Жінка не відповіла нічого, але її права рука потягнулась до серця, до внутрішньої кишені, немов перевіряючи, чи все є на місці.
|
