Роздуми до Слова Божого на Великий Четвер
Йн 13, 1-15
Таїнство Любові, Пресвята Євхаристія є даром, у який Ісус Христос приніс самого себе, об’являючи нам нескінчену любов Бога до кожної людини. У цьому предивному Таїнстві об’являється найбільша любов, та, яка спонукає «своє життя віддати за своїх друзів» –Йн 15,13. (Бенедикт XVI, Апостольська адгортація, Sacramentum Caritatis, 1).
Євангеліє сьогоднішнього дня розпочинається словами, що Христос полюбив нас до кінця:
Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що вибила Його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця (Йн 13,1).
Вираз «до кінця» означає дослівно «до осягнення досконалості, до досягнення мети». Саме в такому значенні у більшості фрагментів Нового Завіту виступає слово телос – «кінець, завершення, мета».
Святий Августин: «До кінця їх полюбив», щоб і вони до Голови своєї через любов дійшли. Що це означає, аж до кінця, (до мети), якщо не до самого Христа? Бо мета закону – Христос, на оправдання кожного, хто вірує (Рим 10, 4)…
Далі Євангеліст описує дуже глибокі тайни: Христос знімає одяг, підперезується рушником і починає омивати своїм учням ноги. Жест дуже глибокий, інтимний, незрозумілий. Йоан наче коментує слова, сказані перед цим: Христос полюбив людину аж до кінця – від голови й до ніг: від того, що найвище і шляхетне, до того, що брудне і нечисте.
Слово «мити» ноги, нідзо, вживає Софокл у такому виразі: очистити дім від переступів, які заплямували його.
" Коли впокорюєшся перед своїм ближнім, аби з любові Йому служити, – тоді насправді живеш Євхаристією, бо віддаєш самого себе
Цей жест Ісуса, який занепокоїв Петра, є не тільки прикладом смирення, що даний нам для наслідування, але насамперед – об’явленням радикалізму Божого приниження до нас. У Христі Бог «обнажив себе самого» і прийняв «постать слуги», аж до остаточного приниження на хресті (пор. Флп 2,7), щоб відчинити людству двері до глибин Божого життя: великі промови, час на які настає в Євангелії від Йоана після опису омивання ніг, є наче коментарем до цього жесту. (…) Невипадково вершиною цієї таємниці є архиєрейська молитва Ісуса, яка показує Його, з’єднаного з Отцем, готового повернутися до Нього через жертву себе самого; Ісуса, який прагне дати учням тільки участь у своїй єдності з Отцем: щоб усі були одно, як ти, Отче, в Мені, а Я в тобі, щоб і вони були в Нас об'єднані; щоб світ увірував, що ти Мене послав (блаж. Йоан Павло ІІ, Лист до священиків з нагоди Великого Четверга 2000 року).
Таким жестом учень ушановував учителя, невільник – свого аана, а дружина – свого чоловіка, якого також називала паном. Здійснений Ісусом, цей жест викликав незвичайне здивування в очах Апостолів. Йоан цим текстом розпочинає опис Страстей Господніх.
Слово телос використовує Гомер, щоб описати одруження, укладення подружнього зв’язку!!!!
Аби краще зрозуміти цей жест, погляньмо ще на один текст, у якому він вживається, особливо ж на вірш 41:
От і прийшли слуги Давида до Авігайли в Кармель і сказали їй: «Давид послав нас до тебе, щоб узяти тебе собі за жінку.» 41 Встала вона, припала лицем до землі й сказала: «Ось твоя слугиня рабинею обмиватиме ноги слугам мого пана». 42 Потім притьмом підвелася й, сівши на осла, разом із п'ятьма своїми дівчатами, що її супроводжували, пішла за Давидовими посланцями й стала йому за жінку (1Сам 25, 40-42).
Перш ніж стати дружиною Давида, Авігайла виразила готовність обмивати ноги слугам свого пана – тобто Давида. Так, наче ця постава служіння відчинила їй браму до особливих відносин із самим Давидом.
Про зв’язок цього жесту з весіллям можемо дізнатися теж із Йн 2 – з опису події весілля в Кані Галилейській. Там читаємо, що в домі були шість посудин, призначенні «для юдейських очищень». Гості, запрошені на весілля, обмивали ноги перш ніж увійти на бенкет.
Обмиваючи ноги своїм учням, Ісус вводить Церкву саме в такі відносини: відносини заручин.
Кілька інших описів саме у такому світлі показують Євхаристію. В Євангелії від Матея читаємо особливі слова, сказані Ісусом після того, як Він благословив чашу з вином:
Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: "Пийте з неї всі, бо це кров моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів. Кажу вам: Не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця мого (Мт 26, 26–29).”
Подібні слова під час обряду заручин промовляв наречений після того, як скуштував вина, торкаючись вустами чаші там, де пила наречена:
Не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця мого…
Це була свого роду присяга нареченого на вірність, що наступного разу, коли він питиме цю чашу в такий спосіб, це вже буде момент весілля.
Споживаючи Євхаристію – Кров Ісуса, ми ти самим проголошуємо, що не хочемо мати ні з ким таких відносин, як із нашим Спасителем.
Іншим уривком, що відсилає нас до тайни вінчання, є Йн 14, 1-3:
Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у Мене. В домі Отця Мого багато жител. Коли б не так, то Я сказав би вам; іду бо напоготовити вам місце. І коли відійду і вам місце споготую, то повернуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де я.
Заручившись із нареченою, молодий ішов у дім свого батька і готував помешкання для спільного життя, готував весільний покій. Потім Він повертався і забирав свою наречену до себе, й таким чином розпочиналося їхнє спільне життя. Саме так Ісус сприймає Церкву: як свою Наречену, яку хоче забрати туди, де Він сам перебуває, щоб вона брала участь у радості вічного весільного бенкету.
У Євхаристії найдосконалішим чином об’являється тайна Церкви. В Євхаристії Ісус з’єднується з Церквою так міцно, що стає з нею одним тілом, як Обручник зі своєю Обручницею (Анрі де Любак). Тому не можна відділяти Христа від Церкви, а Церкви від Христа. Те, що Бог з’єднав, людина хай не розлучає, «хай не відділяє Церкви від Христа» (Ориген).
Повернімося до обмивання ніг.
Сирійський поет ІV-V ст. Кирилонас коментує цей уривок так: Господь з охочим серцем обмивав учням ноги і з радісним обличчям служив їм. Узяв їхні стопи, і вони не згоріли, обмивав їх, а вони не зайнялися полум’ям, очистив їх від наслідків зусиль та від утоми, зміцнив на подальшу дорогу. Господь приступив до Симона, а той, занепокоєний, встав і почав благати: Ангели в небі затуляють свої ноги з остраху, щоб не згоріти, а Ти, Господи, прийшов, щоб обійняти ноги Симона і служити Йому – Ти, Господи, прагнеш мені обмити ноги? Хто може спокійно це слухати! Ти, Господи, прагнеш мені обмити ноги: як це земля сприйме? Звістка про Твій учинок сповнює захопленням і здивуванням усіх. Ця звістка з землі наситить навіть духів небесних.
Кирилонас посилається у цьому коментарі до відомого опису з Книги пророка Ісаї (Іс 6), де пророк бачить Славу Божу і боїться власної нечистоти:
Того року, коли помер цар Уззія, бачив я Господа на високім і піднесенім престолі; поли його риз наповнювали храм. Над ним стояли серафими. Кожен мав по шість крил: двома закривав собі кожен обличчя, двома закривав ноги, а двома – літав. І кликали один до одного: «Свят, свят, свят Господь сил; вся земля повна його слави!» Підвалини порогу хитались від того гомону, а дім став повен диму. І я сказав: «Горе мені! Пропав я! Бо я людина з нечистими устами, і живу я між людьми з нечистими устами, мої ж очі бачили Царя, Господа сил.» І підлетів до мене один із серафимів з жаріючим вуглем у руці, що взяв його кліщами з жертовника. Він приторкнувся ним до моїх уст і мовив: «Приторкнулось оце до твоїх уст і взято від тебе твою беззаконність, і зник гріх твій.» Тоді почув я голос Господній, що говорив: «Кого б мені послати? Хто нам піде?» І сказав я: «Ось я, пошли мене!»
Серафими, ім’я яких перекладається «палаючі», – це ті, які постійно палають славою Бога, затуляють обличчя й ноги, перебуваючи перед Божим лицем. Ісая не міг знести такого видовища небесного через нечистоту своїх уст. До якої ж любові Бог зійшов в Ісусі, що Апостоли не мусили закривати своїх ніг, найбруднішої частини свого тіла, і сам Богочоловік зміг їх обмити!
У Євангелії від Йоана немає слів консекрації. Їх замінює цей жест Ісуса – обмивання ніг. Те, що у Матея, Марка і Луки звучить як: беріть і їжте, це є Тіло Моє; беріть і пийте, це є Кров Моя, – у Йоана замінено на обмивання ніг.
Споживаючи Тіло Христа, Церква дедалі більше стає Його Тілом. Належно приймаючи Тіло Господа, ми з більшою любов’ю ставимося до Його Містичного Тіла, до брата, сестри, які живуть поруч.
У перших монастичних спільнотах цей жест звершував голова спільноти щодо братів. Практика обмивання ніг існувала і в чоловічих монастирях, і в жіночих.
Коли впокорюєшся перед своїм ближнім, аби з любові Йому служити, – тоді насправді живеш Євхаристією, бо віддаєш самого себе! Тоді ти насправді береш участь у священстві Ісуса, бо віддаєш себе в дар.
о. Роман Лаба OSPPE
|
