Після оголошення про відставку Папи Бенедикта XVI популярним стало звертатися до пророцтв, які заповідають швидкий кінець світу. Таке враження, що той «кінець світу», який очікували на 21 грудня 2012, так нічого і не навчив. Найпопулярнішим є пророцтво, яке приписують св. Малахії, у ньому йдеться про послідовність 111 пап, починаючи з дванадцятого століття, аж до останнього – Петруса Романуса (що згодом переклали як ім’я Петро II), який буде бачити руйнування Риму і кінець світу. Бенедикта XVI у цьому списку вважають передостаннім.
Але ким насправді був св. Малахія і чи він дійсно написав ці пророцтва?
Малахія O'Moргаір був ірландським монахом-цистерцианцем, Архиєпископом Арми, який жив поміж 1094 і 1148 рр., сьогодні відомий як автор твору «Profetia Summis Pontifices», який, однак, з'явився на світ лише 450 років після його смерті, до того ж, був надрукований у книзі Арнольда Віона «Дерево життя» («Lignum Vitae») (1595). Автор пише, що пророцтво пролежало в бібліотеці аж до 1590 року, а до того ніхто не звертав на нього уваги. Дивно, що про цей твір св. Малахії не згадує ні св. Бернар Клервоський, його головний біограф, ані жодні інші автори та джерела. Саме тому історики вважають його підробкою кінця XVI-го сторіччя, яке приписали св. Малахії з огляду на його авторитет.
Пророцтво містить список 111 пап, починаючи нібито з Целестина II (1143–1144), кожен з яких названий якимось описовим зворотом латинською, що містить символ, місце походження або щось, що характеризує кожного Папу. Після того списку 111 пап йдеться про останнього: «Під час останніх переслідувань на Святому Римському Престолі буде сидіти Петро Римлянин, який буде пасти овець серед багатьох терпінь; після закінчення яких місто семи пагорбів буде знищене, і страшний Суддя буде судити народ свій. Кінець (або Амінь)».
Пророцтво почали активно обговорювати ще після смерті Івана Павла II, якого вважали 110-тим у списку, і, звичайно, тепер, коли Бенедикт XVI йде у відставку.
Коли подивимось на пап нашого часу, то до них застосовують такі тлумачення:
– Іван XXIII – пастух і моряк – через те, що він був Архиєпископом Венеції (стародавньої морської республіки), або через його роль як «перевізника Церкви в море сучасності» під час Другого Ватиканського Собору;
– Павло VI – квітка квітів – бо на його гербі є три лілії (але ці три лілії, до слова, містить і герб першого в списку Папа Целестина ІІ);
– Іван Павло I – від середини місяця – це пов’язували з тривалістю його понтифікату – 33 дні – але насправді треба рахувати 28 днів, з яких половина буде 14, а не 33;
– Іван Павло II – від роботи сонця – деякі вважають це натяком на те, що він прибуде з країн Сходу (де сходить сонце), що до Папи-поляка складно застосувати, інші, що він народився у час затемнення на сонці, а ще дехто, що він, як і сонце, обходив усю землю під час свого понтифікату;
– Бенедикт XVI – від слави оливки – найпопулярніше пояснення цього є те, що бенедиктинців також називають оліветанами, але це не так, тому що оліветани тільки реформована гілка бенедиктинців, або, що цей Папа є славним, як оливка, а одне з останніх тлумачень – Бенедикт XVI канонізував засновника оліветанів св. Бернардо Толомеі.
Як бачимо, щоб змогти достосувати ці пророцтва в такій послідовності до кожного з пап, потрібна неабияка уява. До того ж, треба зазначити, що ці твердження кожен може тлумачити відповідно до того, наскільки має розвинену уяву. До прикладу, визначення «від слави оливки», яке приписують Папі Бенедикту, можна тлумачити по-різному, по-перше, це Папа, який народився в Італії (це ж земля оливкових дерев), або той, що народився на Близькому Сході чи Північній Африці (оливкове обличчя), або навіть той Понтифік, який був прихильником миру (оливкове дерево є символом миру). До слова, перед конклавом, на якому Папою обрали кардинала Ратцінґера, дехто розумів у пророцтві Малахії передбачення, що на цей пост оберуть кардинала Мартіні, бо слово оливка асоціювали з додатком до напою мартіні.
Іншим важливим моментом є факт існування в списку щонайменше десяти антипап, яких Церква не вважає Наступниками Петра (як доказ: існування антипапи Івана XXIII на початку XV століття не завадило Папі Анджело Ронкаллі взяти це ім'я 1958 року). Тоді Папа Бенедикт міг би бути щонайбільше 101-шим у списку, але аж ніяк не 111-тим.
Останнє питання стосується 112-го у списку, тобто Петруса Романуса. На думку деяких істориків, згадка про нього може бути вписана у текст значно пізніше, два століття тому. Це породило дві інтерпретації. Перша, що можуть бути й інші папи після 111-го і до Петруса Романуса, в цьому випадку кінець світу «відкладається» на пізніший термін. Друга враховує, що після відставки Бенедикта XVI Церквою до завершення конклаву буде керувати не Папа, а «регент».
У цьому випадку кінець вже дуже близько: адже під час відсутності Папи (в результаті смерті або, як в цьому випадку, відставки) Церквою керуватиме кардинал Камерленго Святої Римської Церкви. Зараз ним є кардинал Тарчізіо Бертоне, який також є секретарем Держави Ватикану. Повне ім'я кардинала Тарчизіо Бертоне є Тарчизіо Евазіо Петро, він народився в Романо Канавезе. Чим не «справжній» Петрус Романус? Але виникає питання, чому Малахія звертає увагу на його друге, а не перше ім’я, і використовує його як прикметник, а назва міста в цьому випадку є іменником.
Хоча, якщо людина хоче в щось твердо вірити, то її не переконують аргументи, і вона не шукає нелогічності і не ставить питань. Однак християнин завжди мав би пам’ятати слова Христа у відповідь на запитання своїх учнів коли настане кінець світу: «А про той день і годину ніхто не знає, ані ангели небесні, – лише один Отець. Як було за днів Ноя, так буде й за днів Сина Чоловічого» (Євангелія від Матея 24, 36-37). Пам’ятати і чувати!
За матеріалами: Riccardo Cascioli, Antonio Gaspari, «2012 - Catastrofismo e fine dei tempi, 2012.
"КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ"
|
