Роздуми до Слова Божого на середу XXVII звичайного тижня, рік І

Лк 11,14

Чи ми часом не відчуваємо, що наша молитва є наче марною? Наче і промовляємо слова молитви, але важко нам зрозуміти чи відчути: чи ми говоримо до себе, чи до Бога?.. Що найважливіше в молитві, чого не можемо оминути, а що зайве, на що не треба звертати увагу? Коли я добре помилився, коли зле?

Ісус відповідає на прохання учня, не вибудовуючи жодних теорій, не розповідаючи про постави тіла на молитві, чи про те як треба чинити хресне знамення і чому саме стількома пальцями, і перед якою іконою треба молитися. Він просто промовляє молитву «Отче наш». І можна зрозуміти, що від першого слова молитви йдеться про глибоку довіру Богові, бо Він є нашим Отцем. На молитві ми маємо усвідомлювати свій обов’язок глибокої пошани і поклоніння Богові («нехай святиться твоє ім'я»), на молитві ми усвідомлюємо глибоку потребу щастя, яке запевнити може лише Він, на молитві ми довіряємо Богові справи свого сьогодення, розуміючи, що тільки Отець Небесний дасть необхідне… На молитві маємо пробачити, щоб отримати пробачення. Нарешті на молитві усвідомлюємо, що Господь оберігає нас не тільки від матеріального але й духовного зла…

Чим більше ми Богові довіряємо, тим більше Йому подобається наша молитва і тим більше вона приносить душі спасенних плодів Божої любові.