Сьогодні, виступаючи від імені наших Церков, заохочуємо до пробачення і загоєння ран, щоб розпочати наново кращий і мудріший спільний шлях, - сказав архієпископ Юзеф Міхалік за день до підписання польсько-української декларації з нагоди 70-річниці Волинської трагедії.
Голова єпископату також засуджує націоналізм, який «поняття народу ставить вище Бога і Його заповідей», і який став причиною етнічних чисток поляків 70 років тому.
Ось повний текст інтерв’ю KAI з архієпископом Юзефом Міхаліком:
KAI: Завтра Ви поставите свій підпис разом з архієпископом Святославом Шевчуком, архієпископом Мечиславом Мокшицьким і з архієпископом Яном Мартиняком під історичним документом – польсько-українською декларацією Церков з нагоди 70-річниці Волинської трагедії. Яке її найважливіше послання?
Спільна декларація є ще одним кроком у польсько-українському процесі примирення, розпочатого 25 років тому Католицькою Церквою у Польщі та Українською Греко-Католицькою Церквою. У цьому році особлива нагода – 70-річниця Волинської трагедії. Радію, що до цієї події долучилася також Римсько-Католицька Церква України. Ми не можемо мовчати у часі наближення річниці і тому закликаємо до наступного етапу примирення і пробачення між поляками і українцями. Хоча декларація й відправляє нас до історії, все ж містить важливий урок для нас сьогодні. Стверджуємо, що те, що відбулося на Волині було злочином. Навіть заради такої високої мети як незалежність і свобода народу, не можна користуватися такими неправильними методами як насильство і етнічні чистки.
Скероване у ній прохання до Бога про прощення гріхів. І хоча злочин війни не обтяжує нас, поляків чи українців, сьогодні, але наша роль полягає у тому, щоб залікувати рани, подолати трагічне клеймо, яке може породити інші поділи. Перепрошення і взаємне вибачення є необхідним, оскільки помилки і злочини минулого все ще створюють бар’єр недовіри, обтяжуючи наші відносини. Таким чином, завданням нашого покоління є долання цих бар’єрів. У цьому нам повинна допомагати свідомість того, що тільки малі – в моральному значенні – народи гірко і через помсту досягти відплати за свої кривди, натомість великі народи здатні на пробачення, яке є необхідною у мовою відновлення єдності. Поєднання і пробачення не є пустими словами, але мають глибокий зміст. Пробачення є тим вар тісніше, чим глибше є усвідомлення вини. Сьогодні, виступаючи від імені наших Церков, заохочуємо до пробачення і загоєння ран, щоб наново розпочати кращий і мудріший спільний шлях. І це є головною метою нашої зустрічі з архієпископом Святославом Шевчуком у Варшаві – надія пов’язана з спільною молитвою за жертви з нагоди підписання декларації.
KAI: Але однією з умов примирення є знайдення правди, вона не може бути розмитою?
І не треба боятися правди. Треба відважно до неї йти і її прийняти. Радикальним шляхом прийняття правди є визнання важких, навіть найболючіших фактів. У декларації не уникаємо цього. Ми готові прийняти правду, навіть найважчу. Однак, не можна на цьому зупинятися. Треба йти далі. Все забути не вдасться, але треба намагатися лікувати рани. А це є дуже важко.
Щоб досягти цього, потрібно зважати на чутливість кожної зі сторін. Необхідно подивитися на біль тих людей, які втратили своїх близьких на Волині, а потім були вигнані й до сьогодні живуть з тією раною. Тим паче, що десятиліттями цей злочин замовчували, а жерви були забуті. Саме тому закликаємо вшанувати їх на місцях їхнього страждання.
Натомість українці усвідомлюють, що перед війною поляки показали їм відчуття переваги. Вважають, що певні кордони стосовно них були перейдені. Пам’ятаймо також, що після волинської різні конфлікт був перенесений на терени Галичини і Холмщини, де поляки здійснювали відплату, що також було далеко від милосердя. Вони також відчувають себе скривдженими під час операції «Вісла», хоча й не можна її порівнювати з попередніми злочинами. Як у Польщі слово «українець» викликає іноді асоціації волинською різнею, або з «Łuny w Bieszczadach» (Світло на Бескидах - ред. пригодницька повість Яна Ґерхарда) , так і в Україні слово «поляк» також має асоціативне навантаження. Поляк – це хтось, хто забирав свободу. Сьогодні є велика потреба подивитися на себе взаємно без тих обтяжень.
Ми не можемо також забувати про тих українців, які під час різанини на Волині рятували поляків і віддавали за них свої життя.
Джерело: Католицький медіа-центр
"КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ"
|
