Роздуми над Словом Божим на понеділок ХХІІ Звичайного тижня, рік ІІ

«І прибув Він у Назарет, де був вихований, увійшов за своєю звичкою в день суботній до синагоги та встав, щоби читати».

Як бачимо з цього тексту, відвідини храму щосуботи це звична справа для Ісуса. Ця звичка була вихована в Ньому з дитинства. Власне, наші звички показують те, ким ми є насправді.

Чи знаєш ти свої звички, які тебе будують? А може, маєш звички, що схильні тебе руйнувати день за днем? Тут багато зусиль докладати не потрібно: все, що ти на сьогодні маєш, — це твої, крок за кроком вироблені, певні «звички», якими ти користуєшся щодня.

Щодня читаю Слово Боже — і це мене будує, виховує сильну у вірі особистість, відданого християнина…

Щодня пліткую, і серце моє стає заздрісним, нещирим, та ще й суворим до інших…

Щодня по цукерці, а то й дві в перекусі, і за декілька років — проблеми зі здоров’ям і зайвою вагою…

Щодня… що?

Перше, що зробив Ісус, «увійшов за своєю звичкою в день суботній до синагоги», це почав читати. Читати Слово Боже.

Ісус щонеділі, ба навіть щодня, в особі священика читає нам Слово Боже. Ти не думав про те, щоб Євхаристія стала звичною справою в твоєму житті? Завжди пам’ятати про неї, хоч би де ти був… навіть під час хвороби, відпочинку…

«Згорнувши книгу, Він віддав її слузі, та й сів, а очі всіх у синагозі пильно стежили за Ним».

«Пильно стежили», в іншому значенні «напружено вдивлялися» в Ісуса, ніби чогось чекали. Чого вони від Нього очікували? Можливо, певної дії, чуда, які Він робив у Капернаумі…

Присутні хотіли чуда, а чудо вже сталося, тільки вони його не прийняли. Вони не зрозуміли того слова, що їм зачитав Ісус. Проголошене Слово спасіння, керигму, не прийняли до своїх сердець. А навіть і обурилися, бо не виправдав їхніх очікувань.

Ти пробував якось замислитися, в якому внутрішньому налаштуванні приходиш до храму на Службу, які очікування маєш до Бога?

Кажеш, що прагнеш служити Богу і жертвувати на доброчинність. Але тобі постійно бракує часу і коштів. Не віриш, що, віддаючи отримаєш більше. Що допомагаючи і жертвуючи зовсім трохи, прийдеш до чогось більшого.

Намагаємось в усьому знайти вигоду для себе, обділити себе аж ніяк не можемо!

От і назаретяни знали, що Він — син Йосифа, їхній земляк. І очікували для себе і свого міста певних привілеїв. Чогось кращого й більшого, ніж десь там у Капернаумі.

«А Він промовив до них: Напевно, скажете Мені цю приказку: лікарю, оздоров самого себе! Зроби й тут, на своїй батьківщині, те, що чули ми, сталося в Капернаумі».

У наш час нічого не змінилося. Мислимо так само, хоча «декорації» інші. Якщо маєш «гарні зв’язки», то перед тобою багато дверей і можливостей відчиняються, і ти для цього своїх власних зусиль майже не докладаєш.

Ісус як приклади наводить язичників: жінка-вдова з Сарепти Сидонської, Нааман Сирієць, — і порівнює з Вибраними (з народом Ізраїля, тобто також і з тими, хто ось тут сидить у цій синагозі й ревно слухає Слово), наголошуючи, що саме ті язичники були спасенні за часів пророка Іллі та Єлисея.

Мабуть, це був болючий удар по їхній «побожності», бо юдеї мали упередження до інших народів. І таке порівняння ніби принижує тебе, твої амбіції, гординю, твою впевненість у тому, що ти кращий просто тому, що походиш з іншого народу. Невже я маю зійти зі своєї «гори», на яку сам себе возніс? Ввійти в поставу покори, смирення?

«Почувши це, усі в синагозі сповнилися гнівом. І, вставши, вигнали Його геть із міста, і повели Його на край гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб Його з неї скинути».

Вони вибрали скинути з «гори» Ісуса, а не себе. Не прийняли Його Слова. Коли ставиш себе, свої потреби на перше місце, Бог від тебе віддаляється. І це не тому що Він так хоче: ти сам зробив свій вибір.

«Та Він, пройшовши поміж ними, віддалився»…