…І наведе лад. Вижене, кого треба. Виправить Церкву.

Зізнаюся, що дедалі більше мене така балаканина засмучує, бо в ній є якась ілюзія, ба навіть самообман.

Церква не є якоюсь точно організованою структурою, де на слово «генерального секретаря», який має абсолютну владу, все змінюється… Навіть найкращий єпископ Рима не зробить, немов чарівник, того, що храми наповняться свідомими свого покликання католиками, а всі священики раптом стануть взірцями чеснот і євангельської мудрості. «Люблю Папу, бо він зробить порядок із ксьондзами», — заявила мені одна знайома. Прекрасно! Але я більше був би радий, якби вона сказала, наприклад, що під впливом сказаного Франциском пішла до сповіді й тепер часто буває на св. Месі, а крім того, приєдналася до парафіяльного бюро Карітасу.

На Святішому Отцеві лежить важливе завдання: насамперед він має зміцнювати братів у вірі, проголошуючи Євангеліє і вчення Церкви. Франциск робить це чудово. Аби лиш його вчення кожен пробував застосувати до самого себе!  Іншим завданням Папи є сповнення влади, зокрема, номінуючи єпископів і кардиналів. У цих справах Святіший Отець має покладатися на думці, яку йому надають люди. Тому важливо, щоб він умів добре собі підібрати співпрацівників. Але поки що з цього погляду Папа Франциск іще суттєвих змін не здійснив, а невдале призначення прелата т. зв. Ватиканського банку показує, що персональна політика не така проста, попри проголошене бажання.

Над Церквою, яка налічує понад мільярд двісті мільйонів вірних, а серед них 410 тис. священиків, Папа звершує насамперед духовну владу. А справжня реформа Церкви залежить не від папських декретів, — хоча вони можуть бути слушні й корисні, — а від того, чи (і наскільки) люди навернуться до Ісуса і приймуть учення Його Церкви. Папа не здійснить чуда в наших парафіях і спільнотах. Чудо може звершити Господь Бог, наскільки ми відкриємо Йому наші серця. В усьому цьому найбільшим абсурдом є приписувати Папі Франциску намір реформувати Церкву в дусі медіальної балаканини…

Даріуш Ковальчик SJ , Gość Niedzielny