Пораненого не б’ють! – це ясно, але якщо він священик? - 16 Грудня 2012

Меню сайту

Настоятель Римо-католицької парафії св. Валентина в м.Калуш

Оголошення

Святий
Іван Павло II,
Кароль Юзеф Войтила (1920–2005)
— 264 Папа Римський.
Останні слова Івана
Павла ІІ.:
" Не бійтеся!
Це час сприятливий, час надії та відваги".
"Дозвольте мені вирушити до дому батька".

Шановні відвідувачі,просимо реєструватися на сайті.

Зареєстровані користувачі мають доступ до всіх сторінок сайту.

УВАГА!!!

"Радіо Марія" можна слухати на сторінці "Радіо Ватикан"

Міні-чат

Головна » 2012 » Грудень » 16 » Пораненого не б’ють! – це ясно, але якщо він священик?

15:27 Пораненого не б’ють! – це ясно, але якщо він священик?
Битва. Вороги наступають, йде жорстока оборона. Ціль ворожих сил – це найперше знищити командира. Саме тому найчастіше всі жорстокі атаки скеровані на нього. За ним стежать і тільки чигають на можливість, щоб нанести болючий удар. В одному фільмі було показано, як ворогам вдалось поранити самого командира. Це болісно сприйняли всі вояки. Вони, не вагаючись, кинулись йому на допомогу. Хто підставив себе перед ворожими стрілами, хто підтримував словом втіхи, хто кинувся шукати за лікарем. Всі намагались рятувати його, бо що за військо є без командира? Як вам цей Благородний вчинок? Це навіть не героїзм, це зовсім по-людськи заступатися за пораненого, за немічного, за знищеного. У духовній боротьбі злі сили стараються найперше напасти на духовних провідників. Прикро визнати, що часто їм вдається, навіть, знищити їх. Спокуси -підступні і вороги часто невидимі. Небезпеки чекають на кожному кроці. Що ж така є реальність: хто пішов за покликом у духовну боротьбу, той має боротися до кінця і постійно. Думаючи над цією духовною боротьбою, хочу вас запитати, як би ви поступили, коли би поступили, коли би побачили свого духовного наставника у важкому, страшному грісі? … як би ми подумали про нього, що би зробили, яку би мали думку про нього? Залишається дивним лише одна річ: чому християни, коли бачать свого духовного провідника пораненого, або й знищеного, чому не заступаються за нього? Якщо бачать, що впав спокушений, то чому не спішать йому на допомогу, рятуючи від духовної смерті. Обмови, критика, осуд, плітки, сперечання, непорозуміння, бунт, гнів та все інше, що лише завдає болю – це все не лікує, а більше знищує. По якій же стороні ми стоїмо у цій духовній боротьбі? Хіба не по стороні Єдиного Бога, хіба церква не єдине військо, хіба священики не є покликані нас вести? Завершилась битва. командир лежав стікаючи кров’ю. Вдалині стояли його воїни, вони із сумом дивились, та щось на вухо один одному шептали, похитуючи головою, мовляв: як він міг до такого опуститися…. А з боку сидів злий дух, відпочиваючи, який тільки підсміховувався і погрожував, що так буде з кожним. Так буде з кожним, якщо ми не відчуємо себе одним військом, одним захистом, за одне діло – спасіння наших душ. Зараз помолися і духовно підтримай тих, хто на першій ліній бореться за благословення для тебе, вимолюєть для тебе спасіння, за того, хто зробив виклик ширити добро і уникати зла в ім’я Ісуса Христа.
1 2 3 4 5 Переглядів: 539 \| Додав: Крок69 \| Рейтинг: 0.0/0