Роздуми до Слова Божого на понеділок XXVIII звичайного тижня, рік І

Лк 11, 29-32

Господь Ісус прагне спасіння людини більше, ніж будь чого. Коли Господь на Хресті промовляє слово: «Прагну!» (пор. Йн 19, 27), то говорить не про те, що Йому пити хочеться, а про прагнення спасти душі. Зважаючи на безмежне прагнення Господа дати спасіння людині, можемо зрозуміти, якою великою спокусою була для Нього пропозиція диявола (під час спокушання в пустелі): якимись захоплюючими чудесами і вчинками змусити людину до того, щоб вона повірила в Нього (пор. Лк 4, 9‑11). Господь відкидає цю спокусу словами: «Сказано: Не спокушуватимеш Господа, Бога твого» (Лк 4, 12).

Очікуючи знаку від Ісуса Христа, люди спокушують Ісуса (Бога) подібно як Його спокушав диявол. Господь не піддається, а скеровує увагу на єдиний знак, через який люди насправді можуть пізнати, що Ісус є Господь: знак Таємниці своїх Страждань, Смерті й Воскресіння.

Господь проявляє до нас істинну любов: не піддається на те, щоб ми використовували Його любов до нас, коли ми  егоїстично очікуємо від Нього знаків, які б нам припали до вподоби, бо ці знаки змусили б нас повірити, а відтак, зламавши наш вільний вибір, свободу, позбавили б нас можливості виявити істину любов Богові.

Ісус залишається вірним своєму Отцю (а відтак зберігає свою тотожність), навіть за ціну того, що деякі все ж таки в Нього не увірують і можуть бути позбавлені спасіння, що завдає Йому більшої рани, ніж Його власна смерть на хресті.

Так і ми не повинні знеохочуватися й піддаватися розпачі, коли суспільство вимагає від нас, християн, виконання своїх егоїстичних очікувань. Бо хоч нам може бути і болісно через те, що не всі нас зрозуміють, проте все ж таки найважливіше в нашому завданні — залишатися вірним Христові та Церкві.