3 січня (довільний спомин)

Ім’я «Ісус» (єврейською – Jehoshu’a, скорочена форма Jeshu’a, грецьке Iesous) означає «Ягве допомагає, Ягве спасає». Виходячи з формулювання «ім’я Бога – це сутність Бога», цим іменем визначено, що Син Божий є Спасителем. Імен Сина Божого у Святому Письмі є багато: скажімо, пророк Ісая називає месію Емануїлом, дає йому імена «чудесний Порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру» (Іс 9,5), пророки Даниїл та Езекиїл називають його «Сином чоловічим» (і саме це ім’я Христос найвиразніше застосовував до себе), пророк Захарія каже: «ім’я йому Пагін» (Зах 6,12). Отже, йдеться не про теологічне розуміння Імені Господнього, а про значення Його земного імені, а також любов і шану до нього. Хоча саме по собі єврейське ім’я Ісус було звичайним (згадаймо наступника Мойсея – Ісуса Навина, або Ісуса, сина Йоцадака – Ез 3,2, або Ісуса, сина Сираха – Сир 50,27). Однак тепер ім’я Ісус закріпилося в людській свідомості саме як земне ім’я Втіленого Сина Божого. «І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імені немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» (Діян 4,12). Культ Пресвятого імені Ісуса виводиться зі Святого Письма, ще з листів Апостола Павла, який так любив це ім’я, що згадав його у своїх листах 254 рази. Святий Єфрем (306–373) цілував це ім’я в усіх текстах, де читав. Славив його св. Йоан Золотоустий (†407). Могутній поштовх розвиткові культу дав св. Бернардин Сієнський (1380–1444), францисканець. Він часто згадував це ім’я у проповідях: йому йшлося про те, щоб люди полюбили ім’я Спасителя, яким часто послуговувалися для блюзнірств і фальшивих присяг, і більше цього не робили, а також не вимовляли цього імені бездумно. Саме св. Бернардин створив відому монограму IHS. У тому самому XV столітті виникла літанія до Пресвятого імені Ісус, що доводить поширеність цього культу. Загальноприйнятим також стало звертання «Слава Ісусу Христу!» Папа Климент ХІІ (†1534) затвердив окремий офіцій (порядок молитов) і формуляр св. Меси на честь свята Імені Ісус. Папа Інокентій ХІІІ підніс це свято на рівень загальноцерковного (1721), а Папа Пій Х призначив його на неділю після Нового року або – якщо її забракне – на день 2 січня. Урочистість залишалася в літургійному календарі до 1968 року, а в реформованому календарі Папи Павла VI від урочистості відмовилися, залишивши вотивну св. Месу. Тепер це довільний спомин, визначений на день 3 січня.
Джерело: CREDO