Настоятель Римо-католицької парафії св. Валентина в м.Калуш
Оголошення
Святий Іван Павло II, Кароль Юзеф Войтила (1920–2005) — 264 Папа Римський. Останні слова Івана Павла ІІ.: " Не бійтеся! Це час сприятливий, час надії та відваги". "Дозвольте мені вирушити до дому батька".
Шановні відвідувачі,просимо реєструватися на сайті.Зареєстровані користувачі мають доступ до всіх сторінок сайту. УВАГА!!!"Радіо Марія" можна слухати на сторінці "Радіо Ватикан"
Міні-чат
Головна » 2013»Травень»29 » Промова Папи Франциска на загальній аудієнції 29.05.2013 р. (повний текст)
18:10
Промова Папи Франциска на загальній аудієнції 29.05.2013 р. (повний текст)
У середу, 29 травня 2013 року, на загальній аудієнції з Папою Франциском пролунав уривок з Євангелія від Івана (19, 32-35), в якому описується епізод, коли солдати проколюють бік Ісуса. Після цього Святіший Отець розпочав серію катехиз про таїнство Церкви, на основі документів ІІ Ватиканського Собору. Пропонуємо до Вашої уваги повний текст промови Папи Франциска.
**************************
Дорогі брати і сестри,
Минулої середи я наголосив на глибокому зв’язку між Святим Духом і Церквою. Сьогодні я б хотів розпочати роздуми над таїнством Церкви, таїнством, яким ми усі живемо і частиною якого ми є. Я хочу це зробити, використовуючи кілька добре відомих фраз із документів Другого Ватиканського Собору.
Сьогодні перша: Церква, як Божа Сім’я
Впродовж останніх місяців я неодноразово звертався до притчі про блудного сина, чи швидше про милосердного батька (пор. Лк. 15,11-32). Молодший син покидає дім свого батька, усе розтрачує і вирішує повернутись, бо усвідомлює, що зробив помилку, хоча більше не вважає себе достойним синівства. Він вважає, що його можуть прийняти назад як слугу. Натомість, батько вибігає йому назустріч, обнімає його, повертає йому синівську гідність і святкує. Ця притча, як і інші в Євангелії, добре демонструє задум Бога по відношенню до людства.
Яким є цей Божий план? Він полягає в тому, щоб зробити усіх нас єдиною сім’єю Його дітей, в якій кожен з нас би почував себе близьким до Нього і любленим Ним – як і у євангельській притчі, відчував тепло від перебування в Божій сім’ї. У цьому великому задумі Церква віднаходить своє джерело. Церква не є організацією, заснованою за загодою групи осіб, але – як нам неодноразово нагадував Папа Бенедикт XVI – є Божою справою: вона була народжена за планом любові, який поступово реалізується впродовж історії. Церква народжується із прагнення Бога кликати усіх людей до спільності з Ним, до Його товариства, і, як Його діти, брати участь в Його божественному житті. Саме слово «Церква», від грецького «ekklesia», означає «скликання».
Бог кличе нас, закликає втікати від індивідуалізму, від схильності закриватись у собі, і кличе нас – скликає нас – бути частиною Його сім’ї. Це скликання походить від самого створіння. Бог створив нас для того, щоб ми могли жити у відносинах глибокої дружби з Ним, і навіть тоді, коли гріх розламав ці відносини з Богом, з іншими і зі створінням, Бог не покинув нас.
Уся історія спасіння є історією Бога, Який шукає людину, пропонує людству Свою любов, обнімає людство. Він покликав Авраама стати батьком безлічі синів, обрав Ізраїльський народ, щоб створити союз, який охоплюватиме усі народи, і, як сповнилися часи, послав Свого Сина, щоб реалізувати Свій план любові і спасіння в новому і вічному завіті з людством. Коли читаємо Євангелія, бачимо, що Ісус зібрав навколо Себе невелику спільноту, яка приймає Його слово, слідує за ним, розділяє Його подорож, стає Його сім’єю – і цією спільнотою Він готує і будує Свою Церкву.
Звідки ж тоді народжується Церква? Вона народжується від найвищого акту любові на Хресті, з проколеного боку Ісуса, з якого витікають кров і вода, символ таїнств Хрещення і Євхаристії. У Божій сім’ї, у Церкві, життєдайною кров’ю є любов Бога, яка реалізується в любові до Нього і ближніх, в любові до всіх без винятку, без міри. Церква є сім’єю, яка любить і яку люблять.
Коли Церква проявляє себе? Ми святкували прояв Церкви два тижні тому: Церква проявляє себе тоді, коли дар Святого Духа сповнює серця Апостолів і спонукає їх вийти і розпочати подорож для проголошення Євангелія, для поширення Божої любові.
Навіть сьогодні дехто говорить: «Христос – так, Церква – ні», або ж «Я вірю в Бога, але не в священиків». Вони кажуть: «Христос – так, Церква – ні». Тим не менше, саме Церква несе нам Христа, і це приводить нас до Бога. Церква є великою сім’єю Божих дітей. Звичайно, вона включає і людський аспект: у тих, хто складає її, пастирях і вірних, є недоліки, недосконалості, гріхи – Папа також має свої: він має їх багато; однак прекрасним є те, що коли ми усвідомлюємо собі, що ми є грішниками, віднаходимо Божу милість. Бог завжди прощає, – не забувайте про це. Бог завжди прощає і приймає нас у Своїй любові прощення і милості. Дехто каже – це дуже гарно – що гріх є образою Бога, але й також і нагодою: покора усвідомити, що хтось є грішником і що є щось, надзвичайно красиве – милість Божа. Розважаймо над цим.
Запитаймо себе сьогодні: наскільки я люблю Церкву? Чи я молюсь за неї? Чи я відчуваю себе частиною церковної сім’ї? Що я роблю для того, щоб Церква стала спільнотою, в якій кожен почував би себе прийнятим і зрозумілим, в якій кожен відчував би милість і любов Бога, які відновлюють життя? Віра є даром і актом, який впливає на нас особисто, але Бог закликає нас жити нашою вірою разом, як сім’я – як Церква.
Просімо Господа, особливо впродовж цього Року Віри, щоб наші спільноти, уся Церква ставали все більше справжніми сім’ями, які живуть і несуть Боже тепло.
