Про Марію Магдалину відомо небагато. Її дуже часто плутають з блудницею (Лк 7, 36-50). Проте достеменно відомо лише те, що Ісус Христос вигнав з неї сімох бісів (Мк 16, 9; Лк 8,2), і те, що вона походить з містечка Магдала (4 км від Тіверіади). Марія Магдалина була присутня під час розп’яття Ісуса і в той момент, коли тіло Ісуса знімали з хреста.

Уривок, який читаємо на спомин св. Марії Магдалини, розповідає про її особисту зустріч з Воскреслим Ісусом і про те, як ця зустріч перемінює її серце. Вона приходить до гробу, навіть не сподіваючись, що Христос живий, бо має закінчити те, що жінки не закінчили в п’ятницю з огляду на початок суботи – намащувати тіло Ісуса, згідно з обрядом похорону. Коли вона бачить порожній гріб, то перше, що спадає їй на думку, що тіло викрали слуги первосвященика, аби, викинувши його з гробу, збезчестити Його. Вона стояла і плакала, бо ще не повірила…

Ісус, перед тим як об’явити себе, розпочинає діалог з Марією, запитуючи її про її стан, про її переживання: «Жінко, чого ж ти плачеш, кого шукаєш?» (Йн 20, 15), відриваючи її від того, що найбільше може нас зруйнувати в горі: замкнутості і зосередженості в горі на собі. Справді в горі людина дуже часто не помічає навколо себе інших людей, навіть не може зауважити, тих людей, які можуть їй допомогти, бо людині в горі здається, що існує лише її біль і вона. Саме такий стан для людини є руйнівним. Людина, що переживає біль, не може реально дивитися на світ і спонтанно зосереджується на собі і своєму горі. До такої людини нічого не промовляє, не можна її моралізувати, лише спитати її про її біль. І лише тоді, коли ця людина відчує, що хтось цікавиться її болем, вона зможе вийти із темниці своєї душі назовні.

Марія висловлює свій біль, говорить також про те, що треба вчинити, щоб вона заспокоїлась: «Пане, коли ти забрав його, то повідай мені, куди ти його поклав, - а я заберу його.» (Йн 20, 15).

Тоді Ісус промовляє до неї її ім’я: «Марія!». Лише після цього Марія впізнає свого Вчителя, бо тільки тепер вона повірила у Воскресіння. Увірувавши сама, вона йде і свідчить свою віру Апостолам: «Бачила я Господа» (Йн 20, 18).

Воскресіння Ісуса Христа є центральним пунктом нашої віри і проголошення Євангелія (1 Кор 15, 14). Однак для багатьох людей слова про Воскресіння нічого не значать, бо біль і страждання, яке вони зустрічають в своєму житті, промовляють до них набагато голосніше і здаються більш реальними. Тому мало сказати невіруючий людині фразу типу: «Бог тебе любить!» чи «Христос воскрес!», а треба ще зрозуміти ситуацію цією людини, товаришувати цій людині в її стражданні.

Воскреслий Христос об’являється нам не в приємний час радості, але біля гробу наших проблем, болів і страждань.