Роздуми над Словом Божим на суботу у Великодній октаві

Євангеліє сьогодні підсумовує цілий літургійний тиждень, усе, що читалося в ці дні. І цей підсумок має гіркуватий присмак: «… почувши, що Він (Ісус) живий та що вона (Марія Магдалина) його бачила, не йняли віри…», і після розповіді двох учнів з Емауса: «але і їм не йняли віри». Тому «нарешті з’явився Він самим одинадцятьом… і докоряв за їхнє невірство та твердосердя».

Воскресіння — це тайна віри, радісна тайна, прекрасна тайна. Чому не вірити у воскресіння, якщо це так прекрасно? Однак, може бути щось в людині, що не дозволяє їй радіти з воскресіння, внутрішній опір Воскреслому. Іноді нам якось краще — чи звичніше — жити в скорботі, у сумнівах, у смутку. І знайдемо причини, чому ми такі! Як важко буває відірватися від свого болю (о так!  Хоч би як неприємно не звучало!), щоб повірити у те, що Христос воскрес, що біль має свою межу, що проблеми — навіть найбільші — Бог здатен якщо не розв’язати, то перемінити на джерело благодаті. Одним словом, дозволити зазвучати словам «Христос воскрес!»  — і прийняти їх.

Воскреслий Христе, пом’якши твердість мого серця і зменши моє невірство. Хочу, щоб Твоя перемога на смертю й гріхом проникла в усі куточки моєї душі та в усі сфери мого життя. Не дай, щоб камінь якихось моїх проблем закривав Тебе у гробі. Але нехай радісна звістка Твого воскресіння осяє мене і дасть мені Твою радість, щоб і я міг йти та проповідувати Євангеліє всьому створінню!