13 грудня (обов’язковий спомин)
Найстаріший життєпис св. Луції походить з V ст. Згідно з ним, Луція (ІІІ ст.) походила з відомої у Сіракузах родини і мала вийти заміж за юнака з не менш відомої сім’ї. Однак на гробі св. Агати в Катанії, куди Луція пішла у паломництво, аби просити про здоров’я для своєї мами, їй явилася сама Агата і заповіла дівчині мученицьку смерть. Сказала також готуватися до жертви, яка на неї чекає. Повернувшись у Сіракузи, Луція сказала, що не має наміру виходити заміж, роздала свій посаг убогим і склала обіт довічної чистоти. Кандидат у наречені доніс на неї як на християнку. Коли ж навіть тортури не примусили її зректися віри, Луцію стяли мечем. Це сталося 13 грудня бл. 304 року; було їй тоді 23 роки.
Смерть св. Луції оточена численними легендами, а даних про неї було настільки мало, що її ім’я навіть збиралися викреслити з Римського мартирологу (Церква не підтримує віру в легенди та вигадки). Однак 1894 року в Сіракузах археологи знайшли на цвинтарі св. Йоана стародавній напис грецькою мовою. Він говорив, що це поховання поставила Євстахія своїй пані Луції. Тому з часів св. Григорія Великого в Римському каноні перелічується ім’я Луції серед інших.
Одна з легенд каже: Луція мала настільки прекрасні очі, що звертала на себе увагу всіх, і зрештою наказала осліпити себе, аби очі не були ні для кого спокусою. В іконографії інколи зображається з тацею в руках, на якій лежить пара очей. Відповідно, шанована як заступниця при хворобах очей. Навіть Данте молився до неї, як був хворий на очі.
Її ім’я має коренем латинське lux – «світло». В українській мові ім’я прийнялося у формі Лукія.
В іконографії св. Луцію представлено у вбранні римлянки, з пальмовою гілкою в руці та/або з тацею, на якій лежать очі. Атрибути: світильник, меч, пальма мучеництва, вогонь під ногами; очі на таці; стилет.
|
