19 жовтня (довільний спомин)

Коли люди ще читали книжки більше, ніж серфили в інтернеті, для молоді улюбленим читанням були пригодницькі романи «про індіанців».

Жан де Бребеф був одним із тих місіонерів, чиї старання, на безсторонній погляд історії, пропали намарне. Він провів майже 25 років серед гуронів, став для них братом, вивчив мову, переклав їм катехізис, повчав своїх співбратів-єзуїтів, як правильно жити серед індіанців. А потім плем’я гуронів було фактично повністю винищене племенем ірокезів.

Однак сьогодні святий Йоан де Бребеф є покровителем Канади. І навіть у такій найкоротшій біографії, як дати народження і смерті, можна прочитати суть його місіонерського життя. А саме: народившись 1593 року, він загинув 1649-го. Для тих, хто знає ту історію, це вельми промовиста дата, оскільки саме 1649 року ірокези знищили гуронів.

А це означає рівно те, що означає. Нормандець Жан де Бребеф, який жив і проповідував на землях гуронів, залишився з ними до самого кінця, коли ірокези «викопали сокиру війни». Білі місіонери не побажали покинути «своє» плем’я, коли на нього пішли війною.

Жан де Бребеф вступив до єзуїтів 1617 року, і мав серйозні клопоти з перебуванням у Товаристві Ісусовому, оскільки був кволий, а куди там хворим іти з місіонерською проповіддю. Однак він наполіг на тому, щоб його відправили в Канаду. І якимось дивом його здоров’я серед індіанців покращилося настільки, що він не лише прожив серед них ті довгі роки, а й був прозваний «носильником» (ехон мовою гуронів) і викликав у них подив своєю стійкістю. Щодо євангелізаторських старань, то він склав французько-гуронський словник, написав граматику цієї мови і переклав нею катехізис, але при цьому чесно зізнавався у труднощах: «Можна бути професором богослов’я у Франції, а тут ти все одно опиняєшся у ролі бездарного учня». Навряд чи святий був такий уже бездарний; ця фраза з його листа радше свідчить про смирення, з яким він підходив до завдання проповіді.

З тим само смиренням – тобто з тверезим розумінням реальності – він склав для співбратів-єзуїтів невелике керівництво зі спілкування з індіанцями. Наприклад, мати про собі огниво, бо вміння швидко розпалити вогонь прихиляє до чужинця серця племені. А ще – «не ставити багато питань», «терпеливо і з посмішкою зносити всі труднощі подорожі», «за будь-яких обставин виглядати приязним», і головне – «любити індіанців як братів».

Місійна праця єзуїтів серед гуронів Квебека була, м’яко кажучи, невдалою. За перші три роки місій Жан охрестив лише одну дитину, яка помирала. Індіанці не виганяли дивного зайду, але й не приймали його віру. А як спалахнула епідемія, то білих узагалі визнали чародіями, бо їх хвороба не чіпала, і навіть повне жертовності служіння хворим не навертало індіанців. Із повним усвідомленням того, що робить, а також із певного місіонерського розпачу, Жан де Бребеф склав Господу Ісусові обітницю віддати своє життя у жертву, аби лиш навернути індіанців…

Коли гурони дізналися, що ірокези вийшли на стежку війни, білим місіонерам пропонували піти і сховатися в лісах, разом із жінками та дітьми. Вони допомогли відводити жінок і дітей у безпечні місця, але там не залишилися. Взяті в полон, перенесли страшні катування. Захоплені мужністю, з якою святий зносив биття, вогонь, воду (його навіть притоплювали, висміюючи тим Хрещення), ірокези зрештою з’їли серце «хороброго ворога».

Так загинули Жан де Бребеф, Ісаак Жоге, Антуан Данель, Шарль Гарньє, Габріель Лалеман, Жан Лаланд, Ноель Шабанель і Рене Гупіль.