16 вересня (обов’язковий спомин)

Буває так, що хтось досить тривалий час діє як «місцева знаменитість», включаючись у роботу, яку цілком слушно хтось же ж має виконати, то чому б не я, – а потім така людина очікує, що її затвердять на високій посаді, ба й далі просунуть, вище, раз вона вже так себе показала. А її раптом не призначають. А призначають когось іншого.

Що може відбутися за такої ситуації? Християнська позиція – прийняти призначення як волю Божу і цим утішитися – насправді мало кому вдається, надто коли цей хтось укоренився у владі та владності. Затаїти образу або відійти від віри… певно, це найчастіші реакції. Але буває і так, що той, хто вже відчув себе хазяїном, намагається цим хазяїном стати насправді, всупереч виборам чи призначенням.

Отак було за папи Корнелія (†253). По тому, як імператор Доміціан учинив переслідування, і загинув папа Фабіан (236-250), Столиця Петра була певний час не зайнята ніким, а Церквою за тих складних підпільних обставин керували суголосно кілька римських священиків. Серед них «центровим» став Новаціан, дієвий, рішучий, людина з характером, яка не боялася гонінь. Проте коли нарешті відбулося обрання Римського Первосвященика, ним проголосили Корнелія.

А Новаціан став першим в історії Церкви антипапою, бо за ним таки певна частину кліру пішла. А іншим він став висилати листи, переконуючи, що справжній наступник Петра – то він.

Кипріан Карфагенський теж сумнівався, хто з них справжній Папа, але, упевнившись, підтримав Корнелія своїм авторитетом серед єпископів Північної Африки. Тому їх і згадують разом, хоча вони загинули не в один день.

По смерті Доміціана настало трохи спокою, і в Римі вдалося скликати синод, на якому Новаціана було засуджено і виключено зі спільноти Церкви. Хоча з погляду ревнителів чистоти віри і моралі він був правий-правий у своїх вимогах до християн. А саме: Новаціан стояв на тому, що хто сховав голову в пісок під час гонінь, той не гідний зватися християнином. Ця позиція згодом увійшла в історію Церкви під іменем єресі донатизму, і не Новаціан був її родоначальником. І не він буде останнім сповідником таких поглядів. Схильність до засудження, виключення, відмови слабкому зватися послідовником Христа виринає раз по раз за різних історичних обставин.

Але Бог у своїй Церкві залишається Богом Милосердним, а хто схильний відмовляти іншим у праві йти за ним, той сам може опинитися поза спільнотою Його Містичного Тіла.

Кипріан назвав папу Корнелія мучеником, хоча той, швидше за все, не загинув за віру, а помер у вигнанні, після того як у Римі спалахнули хвилювання 253 року. В тому, що прокотилася хвиля чуми, римляни звинуватили християн, які не поклонялися римським богам, а отже, викликали їхній гнів. Традиція звинувачувати християн у тому, що діється щось погане, має давні корені.

Єпископ Кипріян мав ту саму проблему, що й папа Корнелій, із відпалими від Христа за доміціанівських гонінь. Славнозвісний трактат «Про єдність» написаний саме з цього приводу. Сам Кипріан загинув уже за гонінь імператора Валеріана (258р.)

Мощі св.папи Корнелія, якого папа Дамасій поховав у катакомбах св.Калікста, з часом розійшлися по церквах світу – в Італії, Франції, Німеччині. Кипріан, якому відрубали голову в Карфагені, був там з пошаною похований, а хустки, вмочені в його кров, вірні зберігали як реліквію.

Святого Корнелія зображають у папському вбранні, інколи в тіарі. Його атрибути: пальмова гілка, голуб, меч, ріг, корона в руці. Кипріан зображається як єпископ, його атрибути – пасторал, пальмова гілка, єпископський хрест.

Папа Дамасій поховав св.Корнелія у катакомбах св.Калікста