15 листопада (довільний спомин)

Усі знають великого філософа і теолога Тому Аквінського, але менше знають його великого вчителя – св.Альберта (бл.1200-1280).

Він походив зі Швабії (земля в Німеччині), його батько був рицарем і градоначальником, завдяки чому Альберт зміг виїхати на навчання до Італії. У Падуї він 1221 року зустрів блаж.Йордана Саксонського, який саме став Генералом Ордену Проповідників по смерті св.Домініка, і з його рук прийняв домініканський хабіт. Свою формацію відбував у Кельні, де склав перші орденські обітниці, завершив навчання і був висвячений. Був лектором по домініканських монастирях, а потім у Парижі довершував свою освіту і згодом став викладачем університету (1245). У Кельні організував домініканські Генеральні студії, де довго викладав (і там зустрів св.Тому). 1254 року був обраний настоятелем Німецької провінції, а наступного року в Ананьї зустрівся з папою Александром IV, перед яким захищав Орден Проповідників. Французький клір та викладачі Паризького університету мали претензії до домініканців, але розмова зі св.Альбертом, людиною високоосвіченою, вразила папу, так що той замкнув суперечку, а самого Альберта запросив із лекціями до Ананьї, Рима та Вітербо.

Незабаром (1260) той-таки папа призначив св.Альберта єпископом Регенсбурга, і святий здивував усіх: гадали, що цей книжний учений не впорається з господарськими й адміністративними справами, однак він пречудово дав усьому раду. Втім, уряду єпископа він зрікся за першої ж змоги, через два роки, як папа Александр помер.

Наступний папа, Урбан IV, призначив св.Альберта своїм проповідником у справі хрестових походів та доручив йому збирати на них кошти. Окрім цього, св.Альберт «по ходу» ще й мав залагодити напруження між кельнським митрополитом та урядом міста Кельн, допильнувати, аби вибори єпископа в Бранденбурзі відбулися канонічно, і т.ін. Доручень не бракувало.

По смерті Урбана IV (1264) св.Альберт знову попросив наступного папу звільнити його від виконуваних обов’язків, і повернувся до Кельна (і Страсбурга), де постав новий домініканський навчальний осередок. Але спокійно навчати Альбертові не вийшло: спершу папа доручив йому залагоджувати конфлікти в Мекленбурзі, потім настав час знову захищати Орден Проповідників (і вже св.Тому безпосередньо) від нападів тих, хто прагнув усунути домініканців від викладання в університетах. Потім знову треба було наводити лад у стосунках Кельнського магістрату з митрополитом, потім св.Альберт від імені папи приймав присягу від нового імператора – Рудольфа… потім був Ліонський Собор (1274), на який запросили нашого святого. Усе це говорить про висоту його авторитету.

Він заслужив собі повагу як церковних, так і нецерковних кіл своїм глибоким розумом: здається, не було такої галузі знань, на якій би він не розумівся і про яку б не писав. Папа Пій ХІ слушно надав йому титул Універсального Вчителя – Doctor Universalis, а покоління вірних зовуть його Альбертом Великим. Можна сказати, що не було би св.Томи, якби Альберт Великий не проклав у тодішній філософії, теології, мисленні загалом цього шляху універсальності в підході до знання. Альберт знав усіх відомих на той час письменників: латинських, грецьких, єврейських. Його твори видано у 40 томах. Сам же він володів даром поєднувати глибокі знання з людяністю і добротою, через що його ще звуть «сумою доброти»
Беатифікований 1438 р., 1459-го залічений до грона Учителів Церкви, канонізований 1931 р. Його реліквії розділено та розіслано по багатьох домініканських монастирях світу.

Зображається в домініканському хабіті, або в митрі єпископа, або у вбранні університетського професора. Його атрибути: книга, лілія, пташине перо, митра.