25 травня (довільний спомин)

Беду Достойного (Venerabilis) називають «найученішим серед святих і найсвятішим серед учених». Задовго до св.Томи Аквінського, який заслужив подібне визнання у ХІІІ столітті, в Англії жив монах-бенедиктинець Беда (673–735).

Звісно, він не народився монахом. Але в монастирі жив і навчався з раннього дитинства, відданий батьками в абатство св.Петра у Вермуті. Він був там як облат – мирянин, прийнятий на навчання і разом із тим на кандидатський термін. Певно, християни VII ст.н.е. не боронилися перед думкою віддати дитину Богові, а раділи такій можливості.

Священиком він, однак, став лише у 30 років, тож часу на розпізнання свого шляху мав достатньо. Переведений в абатство св.Павла у Джерроу, св.Беда провів там ціле життя, нікуди не виїжджаючи, займаючись Святим Письмом, його перекладом, написанням історії обох абатств, у яких жив (Вермута і Джерроу). А ще він написав історію Англії та її Церкви, житія св.Кутберта, св.Фелікса Ноланського, св.Атанасія, уклав мартиролог, різноманітні підручники, коментарі до Старого і Нового Завіту і творів ранніх Отців, проповіді, твори з граматики, хронології, а також власні поезії, гімни тощо – загалом 45 томів. «Я дуже люблю вчитися і навчати», – казав він. «Мартиролог Беди» з історичними коментарями є дуже важливим агіографічним джерелом, а його «Церковна історія народу англів», яка охоплює період від походів Цезаря на Британію в 55-54 рр. до н.е. і до 731 року, становить головне – і в багатьох випадках єдине – письмове джерело з історії Англії VII-VIII століть. Його учнями були понад 600 монахів. Беду вважають батьком англійської освіти і вшановують як святого – що католики, що англіканці.

До самої смерті, точніше, до останньої хвороби, св.Беда писав сам: «Я сам собі секретар: сам диктую, сам укладаю, сам копіюю». Він працював ревно і старанно, навіть коли вже хворів на схилі життя, і приятелі вмовляли його не працювати так багато. У той час святий саме закінчував переклад Євангелія від Йоана, і поспішав – але поспішав дуже акуратно, ретельно звіряючись з оригіналом. «Я б не хотів, – сказав він, – щоб мої хлопчики прочитали брехню або працювали даремно після того, як я відійду».

Він відійшов, продиктувавши помічникові останнє речення цього Євангелія, і проспівавши гімн «Слава во вишніх Богу».

Папа Лев ХІІІ проголосив його 1899 року Вчителем Церкви.

В іконографії зображається у бенедиктинському хабіті. Його атрибути: книга, перо, сувій.