11 липня (свято)  

Одна проста-проста бабця, з тих, що «глас народа», повчала свого семирічного онука: «Іди в священики, дитино. Завжди матимеш сите і всім забезпечене життя!» Сказати, що це наслідок радянського антицерковного виховання, можна. Але звідки в такому разі беруться реформатори священицького й монашого життя у самій Церкві? До радянських часів було дуже далеко св.Бенедиктові (480-547), який провів початок своєї Богопосвяченості в пустельницькому житті, потім був запрошений очолити монастирську братію у Ваковаро, де намагався запровадити суворе, насправді монаше життя… через що братія його ледь не отруїла. Свої правила життя він поклав в основу спільноти, заснованої в Суб’яко. Ними стали спільна обов’язкова молитва Годин, читана та співана, яка чітко ділила день і була строго виконувана, інтелектуальні заняття та фізична праця. Бенедикт надавав глибокого морального значення ручній праці, а лінь вважав ворогом душі. Свій «ідеальний», Великий Монастир св.Бенедикт став будувати на Монте-Кассіно, аби зібрати під одним дахом однодумців з різних чернечих родин. Брати мали спільно працювати й молитися під керівництвом настоятеля як батька великої сім’ї. Монастир, зведений на фундаментах колишнього рицарського замку, на горі неподалік Неаполя, де раніше було язичницьке святилище Юпітера й Аполлона, став місцем відбудови монашого життя та збереження культури. До св.Бенедикта розуміння суті монашества якось «розпливлося», вважалося, що головне – це «далі від світу», але забулося, для чого це. Бенедикт повернув монашому життю сенс і надав правильного спрямування, а також визначив, що монахи мають жити разом і молитися разом, а не вештатися дорогами Європи, впадаючи у спокуси. Коли число братів стало досить значним, св.Бенедикт уклав для них правила. Він не вигадував їх, виходячи з якихось ідеальних уявлень про монашество, а закріплював ті, що виробилися в практиці спільнотного життя й довели свою функціональність. Крім того, деякі правила святий уточнював та вдосконалював, спостерігаючи за життям спільноти. Це був «живий» устав, правильно задуманий і розумно втілюваний. Головною рисою бенедиктинського уставу є розумна поміркованість. Ці правила не робили особливого наголосу на монашій суворості (як устав св.Колумбана, Кассіана або творців східного монашества), не ставила навчання понад усе (як правила Касіодора). В усьому належало дотримуватися «золотої середини». Головна мета – це служіння Богові, а не якийсь окремий напрямок життя сам по собі. Життя монаха має бути скероване на прославу Творця усією своєю цілісністю. «Молися і працюй» – ora et labora – золоте правило св.Бенедикта. Увага до літургійного культу, знання й виконання літургії вирізняють бенедиктинців понині. Також цьому святому ми завдячуємо практикою lectio divina – молитовного читання Святого Письма. Рідна сестра св.Бенедикта, св.Схоластика, заснувала жіночу гілку цього ордену. Вони разом працювали над побудовою монашого життя й майже одночасно померли. Поховані разом на Монте Кассіно. Створене св.Бенедиктом мало величезний вплив на все західне чернецтво. Довгі століття бенедиктинці залишалися наймогутнішою монашою родиною в Європі. З бенедиктинського образу життя виросли численні ордени на згромадження: кляузурові та чинні бенедиктинки, цистерціанці, камедули, оліветани, сильвестринці, трапісти. Бенедиктинська духовність дала Церкві чимало святих і пап – наприклад, Григорія І Великого, який написав «Діалоги”, присвячені св.Бенедиктові та його духовності. Августин Кентерберійський, Беда Шановний, Боніфацій, Войцех, Ромуальд, Ансельм та багато інших – ось імена, що прославили бенедиктинську традицію. Знаний багатьом вислів «приписувати Богові все, що знайдеш у собі доброго, а в злому звинувачувати тільки себе» походить із відомих правил св.Бенедикта. В іконографії зображається у чорному монашому вбранні, з куколем (каптуром) на голові. Його атрибути: книга уставу в руці, хрест, гостія, ангел, ворон із хлібом у дзьобі, пасторал, інфула в ногах із написом «Ausculta filii» – «сину, будь слухняний».
Джерело: CREDO