6 жовтня (довільний спомин) Бруно Кельнський, або Бруно Картузіанець (бл.1030-1101), став засновником ордену картузіанців, завдяки яким отримав своє ім’я. Картузіанці (латинська назва місцевості Шартрез – Cartusia) це особливий орден: вони мовчать. Сьогодні навіть важко уявити, що Велика Шартреза, місце глибокого споглядання Бога і великої тиші, до якого туристам зась, а в околицях навіть автомобілям заборонено їздити, щоби шумом не порушувати мовчання, – починався з маленької церковці й сімох хиж навхрест неї. Святий Бруно народився в Кельні, навчався у відомій тоді Реймсській школі у Франції. Здобув ступінь доктора богослов’я, був висвячений у 25 років і став каноніком Реймсського собору. Дієцезія Реймс була «старшою», тобто головною, серед дієцезій Франції; стати каноніком катедри означало великі привілеї. Однак Бруно бажав не привілеїв, а повернення до істини монашого життя. Разом із єпископом Жерве, прихильником клюнійської реформи, він дбав про виведення монастирів з-під влади держави, викорінення симонії (продажу церковних постів). По смерті єпископа Жерве кафедру Реймса посів єпископ Манасія, якому була вигідна і симонія, і сполучена з громадською церковна влада єпископа. Бруно ініціював собор в Отоні, де єпископа Манасію засудили, але єпископ зробив усе, щоби вижити Бруно з Реймса. Проте незабаром у місті вибухнув бунт – не тільки святому Бруно не подобався єпископ і його поведінка. Манасії самому довелося втікати з міста. Певно, для св.Бруно це стало підтвердженням правоти його шляху і покликання. 1084 року Бруно разом з шістьма товаришами-однодумцями прийшов до єпископа Гуго Шатонефського, просячи про місце для особливого, споглядального служіння Богу на підставі чистого від перекручень Уставу св.Бенедикта. Єпископ, який незадовго до цього бачив уві сні хрест в оточенні сімох зірок, сприйняв їхній прихід як тлумачення свого сну, і дав дозвіл заснувати монастир поблизу містечка Шартрез. До речі, хрест і сім зірок донині перебувають у гербі картузіанців. «Скільки користі й Божого захвату дають відлюдність і спокій пустелі тим, хто їх прагне, – знають лише ті, хто пізнав це на власному досвіді, – писав св.Бруно. – Мужі сильні можуть тут пізнати себе, залишаючись у собі; наполегливо прагнути чеснот і користуватися плодами Небесної благодаті. Тут погляд стає таким гострим, що може роздивитися Нареченого ясно. Тут перебувають у діяльному спокої та відпочивають у спокійній діяльності. Тут Бог після важкої битви винагороджує своїх сильних заповітною нагородою: спокоєм, якого не знає світ, і радістю у Святому Духові». Шість років св.Бруно провів у Великій Шартрезі. Папа Урбан ІІ, який колись був його учнем, покликав святого до Рима, потребуючи мудрого порадника. Цілий рік монах-самітник провів у столиці Церкви, смиренно несучи свій послух, але потім попросив змоги повернутися у свій спокій. Папа відпустив його з дозволом збудувати в горах Калабрії (Італія) монастир за зразком Великої Шартрези. Там св.Бруно і залишався аж до смерті. Навіть його канонізація була максимально тихою. Власне, канонізаційних урочистостей як таких не було взагалі. Літургійний культ Бруно Кельнського дозволив 1514 року папа Лев Х, а папа Григорій XV поширив його культ 1623 року на всю Католицьку Церкву. «Є багато причин хвалити Бруно, але над усе – така: він був найвищою мірою врівноважений і помірний, це вирізняло його з-посеред усіх. Його обличчя завжди виражало радість, а язик його був украй стриманий. Немає людини, яка могла б дорікнути йому за гордість, навпаки – він був сумирний, як ягнятко». Так писав про св.Бруно один з його сучасників. Зображається у білому картузіанському вбранні. Його атрибути: оливна гілка, земна куля, хрест, митра і пасторал в ногах, палець на губах, череп. 
Велика Шартреза
|
