4 грудня (обов’язковий спомин)
Йоан із Дамаску (від 650 до 680 – бл. 750 р.н.е.) народився у християнській арабській сім’ї, отримав хоч і домашню, але «грецьку» освіту від раба, якого батько спеціально викупив. Його батько був «логофетом», тобто цивільним главою християн Сирії, яку араби захопили, але не чіпали християн. Маючи близько 50 років, полишив Дамаск і вступив до монастиря св.Савви поблизу Єрусалима, де патріарх Йоан V незабаром висвятив його на священика. Дамаскин був радником патріарха упродовж довгих років, у спорі про ікони виступав по стороні образів, написав три трактати «Проти тих, хто відкидає вшанування святих ікон». Їздив «з просвітницькою місією» по монастирях і храмах, де проповідував, пояснюючи роль і значення святих зображень і заохочуючи вірних, монахів і священство не піддаватися тискові імператора-іконоборця Льва III. Необхідність викласти основи християнського вчення підштовхнула Дамаскина написати «Точний виклад православної віри», який і досі вважається підставою вчення східного християнства. Хоча за часів св.Йоана слово «православний» мало інший зміст: воно означало християнина, який не відкидає вшанування ікон, а відтак «правильно славить» Бога.
Дамаскин став однією з головних ланок розвитку християнської філософської думки. Він одним із перших висловив ідею про те, що філософія є складовою частиною теології (богослов’я). Прагнучи якомога виразніше викласти принципи й підстави віри, він задовго до Томи Аквінського застосував арістотелівську логіку, створивши основу для того, що пізніше розвинулось у схоластичне мислення. Найбільшу славу йому принесла праця «Про християнську віру».
Відомий також як один із християнських поетів, писав гімни на честь Богородиці, чимало зусиль присвятив вивченню таємниці Внебовзяття Діви Марії. Вважається останнім Отцем Східної Церкви, а також залічений до грона Вчителів Церкви (1890).
|
